Боргова політика України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
   
Кафедра фінансів
   
   
   Допущено до захисту 
   Завідувач кафедри 
        _________________________
   «____»______________20___ р.


КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА
на здобуття освітнього ступеня магістра
зі спеціальності  «Фінанси, банківська справа та страхування»
за магістерською програмою професійного спрямування
«Державні та муніципальні фінанси»
на тему:   
«Боргова політика України» 
   
   
Виконавець:
студентка  ЦЗФН
Богачова Аліна Олександрівна
________________________
      /підпис/
                    				
     Науковий керівник:
     К.е.н. Волкова Оксана Георгіївна

              /підпис/

   Одеса, 2017 рік
     
ЗМІСТ
     
ВСТУП	3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ	5
1.1. Поняття боргової політики та її економічна сутність	5
1.2. Фактори впливу на боргову політику держави	18
1.3. Боргова політика як інструмент забезпечення боргової безпеки держави	29
РОЗДІЛ ІІ. МОНІТОРИНГ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ	38
2.1. Оцінювання внутрішньої боргової політики України	38
2.2. Оцінювання зовнішньої боргової політики України	48
2.3. Оцінювання рівня боргового навантаження України	60
РОЗДІЛ ІІІ. ПРИОРИТЕТНІ НАПРЯМИ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ	65
3.1. Зарубіжний досвід реалізації боргової політики держави	65
3.2. Проблемні питання боргової політики  України	79
3.3. Напрями оптимізації боргової політики України	92
ВИСНОВКИ	106
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	111

ВСТУП

     Актуальність дослідження. В сучасних умовах борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу. Залучення запозичень може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Так, з одного боку, залучення додаткових коштів впливає на економічне зростання та економічну активність в країні, стимулюючи споживання, або інвестиції у виробництво, а з іншого – має негативний вплив, оскільки витрати на його обслуговування депресивно позначаються на економічному становищі в країні через те, що відбувається відплив ресурсів з країни.
     З цього приводу, особливого значення набувають пріоритети та напрямки боргової політики, в рамках якої здійснюється використання залучених коштів та  їх погашення .
     Сучасна економічна ситуація в Україні демонструє, що одним із найвпливовіших чинників, який відчутно гальмує розвиток країни, є зростання до загрозливих параметрів боргового навантаження, надмірне залучення коштів на недостатньо вигідних умовах поряд із нераціональністю їх використання, що перешкоджає довгостроковому економічному зростанню. Тому вдосконалення боргової політики є актуальною проблемою, оскільки тільки ефективна боргова політика може підвищити рівень боргової безпеки, дозволить знизити розмір дефіциту державного бюджету та сприяти економічній міцності країни.
     Мета дипломної роботи полягає у дослідженні боргової політики України.
     Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
     1. визначити поняття боргової політики та її економічну сутність,
     2. провести оцінювання внутрішньої боргової політики України,
     3. здійснити оцінювання зовнішньої боргової політики України,
     4. проаналізувати рівень боргового навантаження України,
     5. вивчити зарубіжний досвід управління борговою політикою,
     6. розглянути боргову політику в Україні на різних етапах її реалізації,
     7. обґрунтувати напрями оптимізації боргової політики держави.
     Об’єктом дослідження є боргова політика держави.
     Предметом дослідження є економічні відносини, які виникають в процесі реалізації боргової політики України.
     Методи дослідження. В процесі дослідження використовувалися: абстрактно-логічний метод – при визначенні сутності боргової політики держави; метод порівняльного аналізу – при дослідженні підходів до визначення поняття боргова політика; статистико-економічні методи, зокрема: графічний метод, горизонтальний та вертикальний аналіз,  регресійний аналіз, прогнозування – в процесі моніторингу боргової політики України; історичний метод – при дослідженні етапів реалізації боргової політики України; компаративний аналіз – під час вивчення зарубіжного досвіду управління борговою політикою; наукової абстракції – під час обґрунтування напрямів оптимізації боргової політики держави; метод узагальнення – при формулюванні висновків дослідження. 
     Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти, які регламентують здійснення боргової політики в Україні; монографічні дослідження і наукові публікації вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів; статистичні матеріали Державного комітету статистики України; звітні та оперативні дані Міністерства фінансів України; аналітичні доповіді; електронні ресурси світової мережі Internet.
     
     
     

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
     
1.1. Поняття боргової політики та її економічна сутність 
     
     Боргова політика виступає як  складова фінансової політики держави, що  поєднує в собі характеристики державної, економічної, фінансової політики та враховує специфіку відносин у сфері боргових відносин. 
     У працях вітчизняних і зарубіжних дослідників не існує єдиної думки щодо сутності боргової політики. Деякі дослідники розглядають боргову політику лише в контексті бюджетного дефіциту. Тобто боргова політика є негативним вимушеним заходом органів влади для збалансування доходів і видатків бюджету. На думку Н. С. Педченко та Л. А. Лугівської, такі формулювання даного поняття є досить однобічними і не враховують кон’юнктурних факторів економічного середовища, які впливають на державний бюджет [73, c.230]. 
     Слід зазначити, що багато вітчизняних науковців розглядають боргову політику виключно у вузькому сенсі як синонім політики управління державним боргом. 
     Так, Л. Я. Бенч та Р М. Корнацька трактують боргову політику як діяльність органів влади з управління державним боргом, а її зміст включає широкий комплекс заходів із розробки: концепції боргової політики, визначення її суб’єктів, об’єктів, мети та цілей здійснення; механізму її реалізації та виокремлення відповідних критеріїв для оцінки [4, с. 37]. 
     На думку В. М. Опаріна, боргова політика визначає межі й умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу [66, с. 177]. 
     В. Данилюк зазначає, що боргова політика: повинна здійснюватися відповідними органами державної влади; безпосередньо пов’язана з управлінням державним боргом; передбачає розробку заходів з обслуговування боргових зобов’язань держави; своєю метою визначає економічне зростання у країні [23, с. 115]. Існує думка стосовно того, що боргова політика є іманентною складовою не фінансової, а більш конкретно - бюджетно-податкової політики [63, с. 94].
     Визначення сутності поняття «боргова політика» (у вузькому сенсі - як синонім політики управління державним боргом) у працях сучасних вчених наведено в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Теоретичні підходи до визначення сутності поняття «боргова політика» у вузькому сенсі (як синонім політики управління державним боргом)
Джерело
Визначення
Лютий І. О., Зражевська Н. В., Рожко О. Д.

Боргова політика - це сукупність принципів, форм і методів цілеспрямованого впливу держави в особі уповноважених нею органів на об'єкти управління (стадії боргового процесу) з метою досягнення визначених економічних, політичних і соціальних цілей, забезпечення національної безпеки та гармонізації інтересів позичальників і кредиторів
Романенко О. Р 
Боргова політика - це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів, з визначенням умов залучення коштів, їх розміщення і погашення та забезпечення платоспроможності держави
Мочерний С. В. 
Боргова політика - це комплекс заходів, важелів, способів контролю та регулювання державного боргу (внутрішнього та зовнішнього) з метою пошуку необхідних джерел його фінансування, а також зменшення й нейтралізації негативних наслідків
Кудряшов В. П. 
Метою боргової політики є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів росту ВВП і повної зайнятості, стримування, інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності та ін.
Бондарук Т. Г.
Боргова політика - це сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановлення ліміту боргу, підтримання курсу державних зобов'язань
Длугопольський О. В. 
Боргова політика - це сукупність заходів держави, пов'язаних із вивченням кон'юнктури на ринку позичкових капіталів, випуском нових позик, з виплатою процентів, проведенням конверсій і консолідації позик, визначенням ставок процентів по державному кредиту, а також погашенням раніше випущених позик, строк дії яких скінчився
          
     Примітка. Таблицю складено за даними [55, с. 213; 82, с. 170; 61, с. 738; 46, с. 212; 8, c.7; 25, с. 297].
     
     На думку І. О. Лютого, «ефективне управління державним боргом повинно забезпечити, щоб державний борг розглядався не з позиції боргового тягаря на економіку, а як інструмент економічного зростання в державі» [55, с. 214]. Тобто державний борг необхідно сприймати та оцінювати з позицій отримання певного економічного ефекту для суспільства, а не лише як засіб подолання бюджетного дефіциту. Кожна держава, бажаючи найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу.
     На думку Н. С. Педченко та Л. А. Лугівської такий погляд на політику регулювання державного боргу є найбільш ґрунтовним і орієнтований на стратегічний розвиток країни. Державний борг дозволяє фінансувати відповідні напрями діяльності держави, які потребують відволікання значних фінансових ресурсів і є важливими для забезпечення стабільного функціонування економіки та покращення життя населення. Необхідно враховувати вже існуючі обсяги державного боргу, бюджетного дефіциту та формувати відповідну боргову політику [73, c.231].
     О. Д. Василик наголошує, що основна причина виникнення значного обсягу державного боргу - невміння використовувати залучені фінансові ресурси. Таким чином, виникає необхідність створення системи управління державним боргом, за якої основна увага приділяється управлінню розміщенням запозичених коштів. На думку вченого, метою боргової політики є одержання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів і уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому [18, с. 523]. 
     При цьому управління державним боргом вважається одним із пріоритетних завдань фінансової політики держави та важливої умови її фінансової стабільності. Науковець позитивно оцінює залучення державою позикових коштів і наголошує на тому, що існування державного боргу, його значний вплив на економіку та фінансове становище держави зумовлює потребу чіткої системи управління ним [19, с. 310].
     Усі залучені державою кошти на умовах платності повинні спрямовуватися на фінансування виробничих потужностей, а зовнішні запозичення - для надання інвестицій в галузі, що орієнтовані на експорт. Таким чином, виникає потреба у системній політиці управління державним боргом, яка підпорядкована фінансовій політиці та пов’язана з економічним становищем країни.
     Визначення поняття «боргової політики» як цілеспрямованої діяльності держави в особі її органів з метою забезпечення її платоспроможності є найпоширенішим серед вітчизняних науковців. Так, В. Федосов, В. Опарін та С. Льовочкін розглядають процес управління державним боргом лише з даної позиції, тобто можливості погашення боргів [93, c.176].
     Схоже тлумачення даного поняття дає В. Д. Базилевич, але він акцентує увагу насамперед на забезпеченні гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів. При цьому необхідно здійснювати пошук реальних джерел погашення боргу, а не залучати нові позики на фінансування покриття існуючих боргів. Така політика держави призведе до зростання боргового тягаря держави та погіршення економічного її населення та наступних поколінь [1, с. 733].
     У працях російських економістів приділена увага загальним принципам боргової політики, дослідженню взаємозв’язку державного бюджету і державних цінних паперів. Так, Ю. Воронін визначає боргову політику як сукупність заходів держави, що регулюються нормами права, з використання боргових відносин, направлених на погашення боргових зобов’язань і формування сприятливих соціально-економічних умов розвитку країни [22, c.59]. 
     А. Вавілов і Г. Трофімов розглядають проблему боргової політики з позиції реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту через мінімізацію витрат на його обслуговування [14, с. 43].
     А. Кірєєв вважає, що управління боргом має забезпечити підтримку його рівня та структури, щоб це не відбивалося негативно на темпах економічного росту у довгостроковій перспективі [38, с. 212].
     Інші вчені-економісти зосереджують свою увагу на доцільності здійснення державою позик і впливу їх на економічне життя суспільства. В. П. Кудряшов суттєво розширив цілі боргової політики, що спрямовані на покращення економічного становища в країні та підвищення рівня життя населення [46, c.184].
     В. Тітков до проблем визначення цілей боргової політики застосовує більш загальний підхід, виділяючи економічні цілі, включаючи бюджетні (оптимізація боргу та мінімізація процентних платежів), політичні (підтримка стабільності політичної системи), соціальні (своєчасне фінансування соціальних програм) та забезпечення національної безпеки (уникнення політичної, економічної залежності) [88, c.80]. 
     Інші російські вчені-економісти управління державним боргом розуміють як сукупність заходів щодо виплати доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових державних цінних паперів [55, c.63].
     Більшість вітчизняних дослідників розглядає переважно поняття «управління державним боргом», зосереджуючи свою увагу на негативних наслідках впливу боргу на фінансову політику країни. Поняття «боргова політика» зустрічається рідко лише як синонім попереднього поняття. На нашу думку, ці поняття не є синонімами, а управління - більш вужча категорія, ніж політика. У західній економічній літературі часто використовується поняття «борговий менеджмент». Спільні та відмінні риси між поняттями «управління державним боргом» і «боргова політика» зображено на рис. 1.1.
     Управління державним боргом обмежене сукупністю державних заходів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і повернення, забезпечення необхідної платоспроможності держави. При цьому ці заходи обмежуються діяльністю органів влади на певний проміжок часу, переважно на середньостроковий період. Даний підхід до формування державного боргу та управління ним не відповідає сьогоденню. Управління державним боргом - це складова боргової політики держави, яка повинна здійснюватися відповідно до політики державних запозичень.

Рис. 1.1. Взаємозв’язок між поняттями «управління державним боргом» та «боргова політика держави» 
          
     Примітка. Схему складено за даними [73, c.232].
          
     Сучасні науковці розглядають боргову політику як складову фінансової політики держави. Вона знаходиться на рівні бюджетної, податкової, грошово-кредитної, митної та інвестиційної політики. Зазначимо, що на початку розвитку української фінансової науки боргова політика не виокремлювалася як окрема складова, а розглядалася винятково як напрям державної діяльності (на рівні зі страхуванням, соціальною сферою, сферою фінансового ринку та ін.).
     Розширене трактування змісту боргової політики представлене в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2
Розширене трактування поняття «боргова політика» 
Джерело
Визначення
Богдан Т.П. 

Боргова політика держави - це сукупність дій, пов’язаних зі здійсненням позик, обслуговуванням і погашенням державного боргу, а також регулюванням зовнішніх корпоративних запозичень. При цьому акцентується  увагу на своєчасному погашенні боргових зобов’язань, скороченні витрат із їх обслуговування та підтримання певного рівня боргової безпеки 
Кудряшов В. П. 
Боргова політика – це діяльність, що спрямована на визначення засад і напрямів формування, використання, погашення та обслуговування ресурсів, залучених за умов боргу
Лугівська О. П., 
Лугівська Л. А.

Боргова політика держави - це діяльність відповідних державних органів щодо законодавчого визначення умов здійснення запозичень державою та під гарантії держави, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання (стосовно зовнішніх запозичень), діяльність щодо безпосереднього залучення позикових коштів, ефективного їх використання, обслуговування боргу та своєчасного його погашення, здійснення контролю за всіма видами запозичень, обсяг яких визначає рівень боргової безпеки держави.
Педченко Н. С. 

Боргова політика - це напрям діяльності уряду, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну й ефективну мобілізацію, розподіл, використання та повернення державою запозичених фінансових ресурсів. Метою боргового менеджменту є орієнтація на обов’язкове досягнення економічних, політичних, соціальних цілей є метою забезпечення національної безпеки. У даному випадку робиться акцент на принципах, методах і механізмі її здійснення. Боргову політику потрібно розглядати через призму ефективного управління державним боргом, який є її пріоритетним завданням. Вчасне погашення боргу дозволить зменшити навантаження на бюджет та скоротити витрати на обслуговування.
Василенко Л. І.

Боргову політику розглядає як один із напрямів фінансової політики. При цьому вона визначає межі зовнішніх і внутрішніх запозичень держави, витрати з обслуговування державного боргу та порядок і механізм погашення боргових зобов’язань, їх структуру. Автор зазначає, що всі напрями фінансової політики повинні бути узгодженими та визначатися попередньою.
        
     Примітка. Таблицю складено за даними [6, с. 9; 46, c.185; 54, c.131; 73, c.234; 17, c.138].
     Зміст боргової політики залежить від законодавчих, інституціональних умов її реалізації в певній країні, історично сформованих особливостей управління державним боргом, наявних інструментів боргових зобов’язань. Крім того, необхідно враховувати, що на ній відбиваються характерні риси інших політик, складовою яких вона виступає, - державної, економічної та фінансової. Тому виокремлення типів і видів боргової політики доцільно здійснювати, попередньо визначивши чотири основні групи їх класифікаційних ознак (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Групи класифікаційних ознак для визначення типів боргової політики держави 
          
     Примітка. Схему складено за даними [54, c.132].
          
     Отже, основними ознаками боргової політики є:
     1. Функціональні ознаки. Ґрунтуються на тому, що боргова політика є одним із напрямів державного управління, але з урахуванням особливостей публічних фінансів. Під час формування та реалізації боргової політики держава є ключовим суб’єктом, а тому повноваження органів державної влади у сфері фінансів та організація їх діяльності є надзвичайно важливими для досягнення бажаних результатів. 
     2. Економічні ознаки. Оскільки боргова політика є різновидом економічної політики; вони визначаються системою соціально-економічних цілей розвитку країни, основними завданнями виконавчої влади, а також засобами для їх досягнення. Так, В. Козюк зазначає, що боргова політика має тісний взаємозв’язок із монетарною, фіскальною, відтворювально-інвестиційною складовими макроекономічної політики держави. При цьому він наголошує на безпосередньому зв’язку між інструментами та заходами їх реалізації шляхом «існування поля взаємної детермінації» [41, с. 172].
     3. Фінансові ознаки. Обумовлюються тим, що боргова політика є одним із взаємозалежних і взаємодоповнюючих видів фінансової політики держави. Тут необхідно брати до уваги особливості публічних фінансів: історичні передумови формування фінансових відносин у країні, наявність чи відсутність відповідних фінансових інститутів, взаємодію між ланками фінансової системи, розвиненість фінансового ринку тощо. 
     4. Специфічні ознаки. Обумовлюються тим, що боргова політика є особливою сферою застосування певних методів та інструментів для регулювання боргових взаємовідносин держави, суб’єктів господарювання, домогосподарств і міжнародних організацій. При цьому класифікація боргової політики залежить від видів боргових інструментів, мети здійснення запозичень та напрямів їх використання. 
     У табл. 1.3 наведена класифікація боргової політики з урахуванням її економічних, управлінських, функціональних та фінансових особливостей. 
     Типи боргової політики за функціональною ознакою, пов’язаною з механізмом державного управління, розрізняються за строками її реалізації. Отже, боргова політика може бути стратегічною (довгостроковою) - розробляється на термін від 3-х і більше років, тактичною (короткостроковою) - від 1-го до 3-х років, поточною (оперативною) - на один рік. 
     Відносно суб’єктів управління боргом, боргову політику можна поділити на такі види, як боргова політика на рівні держави, боргова політика на рівні органів місцевого самоврядування та боргова політика на рівні суб’єктів господарювання. 
     
     Таблиця 1.3
Класифікація боргової політики держави
Класифікаційна ознака
Типи та види боргової політики
Група 1. Функціональні
За строками реалізації
Стратегічна (довгострокова). 
Тактична (короткострокова). 
Поточна (оперативна)
За відношенням до суб'єктів управління боргом
Держави.
Органів місцевого самоврядування. 
Суб'єктів господарювання
За результативністю
Ефективна.
Неефективна
Група 2. Економічні
За ступенем розвитку ринкових відносин у державі
Директивна.
Перехідна.
Ринкова
За рівнем втручання держави в боргові відносини
інших суб'єктів
Ліберальна.
Регулююча.
Регламентуюча
За напрямами реалізації
Зовнішня.
Внутрішня
Група 3. Фінансові
За механізмом фінансування боргових зобов'язань
Консервативна.
Агресивна.
Поміркована
За способом реалізації
Дискреційна.
Недискреційна
За рівнем ризикованості
Високоризикована.
Середньоризикована.
Безризикована
Група 4. Специфічні
Залежно від мети запозичень
Інвестиційна.
Заощаджувальна.
Споживацька
За орієнтацією на конкретну форму залучення фінансових ресурсів
Орієнтована на цінні папери.
Орієнтована на позики. 
Орієнтована на гарантійні угоди
За характером управління позиковими ресурсами
Активна.
Пасивна
          
     Примітка. Таблицю складено за даними [23; 54].
     З точки зору результативності реалізації, боргову політику можна поділити на ефективну й неефективну. Оцінюванню підлягають як витрати на залучення й обслуговування боргу, так і отриманий економічний або соціальний ефект. Варто зазначити, що такі оцінки можуть бути достатньо суб’єктивними, що залежить від позиції зацікавлених осіб, які їх проводять та визначають цілі аналізу. Ними можуть бути як безпосередньо суб’єкти боргових відносин - позичальники та кредитори, так і незалежні установи, органи державної влади та місцевого самоврядування (для самооцінки, удосконалення законодавчої бази, зміни критеріїв отримання позик тощо). 
     Серед економічних ознак класифікації найважливішим є критерій «ринковості» боргової політики, який залежить від міри розвитку ринкових відносин у державі. З цієї точки зору, можна виділити такі типи боргової політики: директивна, перехідна та ринкова. Директивна характерна для адміністративно-командної економіки, коли із сфери боргових відносин вилучені всі суб’єкти, крім держави. Більш того, сама держава використовує неринкові методи формування державного боргу, такі як пряме кредитування уряду центральним банком, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду (системи ощадкас), що веде до інфляції та розбалансованості грошового обігу. Перехідний тип боргової політики має місце в період ринкових трансформацій. Боргова політика ринкового типу проводиться розвиненими країнами з використанням усіма суб’єктами боргових відносин максимального можливого спектра інструментів і способів запозичень.
     За рівнем втручання держави в боргові відносини інших суб’єктів, можна виділити такі види боргової політики: ліберальна, регулююча та регламентуюча. Ліберальна боргова політика не передбачає будь-яких нормативів, лімітів, заборон із боку держави для суб’єктів боргових відносин (вільний вибір контрагентів, визначення обсягів боргів, методів їх погашення тощо). Регулююча боргова політика передбачає певний вплив держави на дії конкретних суб’єктів. Регламентуюча боргова політика цілком і повністю визначає дії всіх суб’єктів, установлюючи цілі, інструменти, методи запозичень, їх строки й обсяги. 
     За напрямами реалізації боргова політика поділяється на зовнішню, яка орієнтована на залучення зовнішнього боргу та його обслуговування, співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних держав, закордонними банками тощо, та внутрішню, орієнтовану на формування боргу перед резидентами країни та його обслуговування з урахуванням національних умов господарювання. 
     Аналіз фінансових ознак класифікації боргової політики дає можливість зробити висновок, що з точки зору механізму фінансування боргових зобов’язань боргова політика може бути консервативного, агресивного та поміркованого типів. Консервативна боргова політика передбачає, що за рахунок власних і додатково залучених позикових коштів можуть фінансуватися всі короткострокові запозичення та частина довгострокових боргів. Інша частина довгострокових запозичень повинна фінансуватися за рахунок нових поточних зобов’язань.  Агресивна боргова політика передбачає активне фінансування довгострокових зобов’язань і поточних боргів повністю за рахунок нових запозичень. Поміркована боргова політика орієнтована на використання власних фінансових ресурсів держави й частини поточних зобов’язань на покриття довгострокових зобов’язань [54, c.135].
     Відповідно до способів реалізації, боргова політика може бути двох типів - дискреційна та недискреційна.  Дискреційна боргова політика - це політика, за якої уряд свідомо використовує боргові запозичення (інструменти запозичень конкретизовані й мають розроблений механізм їх застосування) з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, нарощування експортного потенціалу економіки, прискореного економічного зростання тощо. Цей тип боргової політики передбачає цілеспрямоване використання боргу та може активно використовуватися державою для протидії циклічним коливанням. Сутність недискреційної боргової політики полягає в періодичних змінах у складі та структурі боргових зобов’язань у країні під впливом певних об’єктивних факторів. Зазначений тип політики здійснюється державою постійно, незалежно від економічних умов у країні. Держава виступає лише в ролі «пасивного гравця» або спостерігача, який слідкує за дотриманням «правил гри», у разі потреби користується борговими запозиченнями та здійснює управління їх формуванням і погашенням. 
     За ступенем ризикованості, що впливає на рівень фінансової безпеки держави, боргова політика може поділятися на високоризиковану, середньоризиковану та безризикову. Високоризикована боргова політика характерна для країн із нестабільною фінансовою системою, значним дефіцитом фінансових ресурсів, відсутньою стратегічною програмою фінансового розвитку держави тощо. Середньоризикована боргова політика характеризується значними обсягами боргових запозичень, зростанням відношення обсягу боргу до доходів позичальника. Характеристиками безризикової боргової політики є дотримання економічно обґрунтованих показників боргового навантаження, ефективне використання позикових коштів, їх цільове спрямування та достатньо високий рівень дохідності їх використання. 
     Залежно від мети запозичень, боргову політику можна поділити на такі види: інвестиційну (передбачає використання запозичень для збільшення обсягу капіталовкладень, здійснення інфраструктурних проектів, упровадження нових технологій); заощаджувальну (збільшення золотовалютних резервів, накопичення фінансових ресурсів із певною іншою метою тощо); споживацьку (використання позикових коштів на покриття бюджетного дефіциту, фінансування поточних соціальних потреб, погашення вже існуючих позик) [54, c.136].
     За характером управління позиковими ресурсами, боргова політика поділяється на активну та пасивну. Активний тип боргової політики передбачає застосування методів управління державним боргом і цілеспрямовану роботу з оптимізації його обсягу, строків, інструментів, мінімізації витрат на обслуговування. Пасивний тип боргової політики передбачає проведення операцій із формування та обслуговування боргу відповідно до первісних кредитних угод, обсягів і термінів виплат за цінними паперами, умов надання гарантій тощо. 
     
1.2. Фактори впливу на боргову політику держави 

     На боргову політику держави впливають різноманітні фактори.  Одним із найважливіших факторів є зростання державного боргу.  Розглянемо підходи вітчизняних авторів до проблеми зростання державного боргу.
     Так, на думку, С. Юрія основними причинами виникнення та зростання державного боргу є дефіцит державного бюджету та платіжного балансу країни [97, с. 7]. 
     В. Федосов до основних причин швидкого зростання державного боргу відносить: 
     1) необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
     2) значні обсяги бюджетного дефіциту;
     3) залежність від імпорту енергоносіїв;
     4) потреби технічного переозброєння галузей національної економіки [93, с. 34].
     На думку, І. Лютого основною причиною зростання державного боргу є невміння уряду оптимально розподіляти наявні у його розпорядженні фінансові ресурси [56, с. 14]. 
     В. Дудченко поділяє причини зростання державного боргу на:
     1) прямі - неефективні заходи податкової політики, застій на ринках нерухомості;
     2) другорядні - видача кредитів з значним рівнем ризику, дефіцит торговельного балансу, світова фінансова криза, низькі темпи економічного зростання) [26, с. 98].
     О. Жулин зростання державного боргу пов’язує з фінансування дефіциту державного бюджету. На думку вченого, причинами виникнення та збільшення державного боргу є фінансування нереальних соціальних програм, зниження ділової активності і зменшення податкових надходжень, розширення економічної функції держави, неефективне використання бюджетних коштів, політична нестабільність у країні, мілітаризація, ведення війн [29, с. 320].
     Основною причиною формування державного боргу, на думку О. Царука, є необхідність фінансування дефіциту державного бюджету [95, с. 98].
     Т. Богдан зазначає, що головними причинами виникнення і зростання боргу держави є: 
     1) хронічний дефіцит державного бюджету; 
     2) перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів; 
     3) фіскальна політика, спрямована на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат; 
     4) розширення економічної функції держави; 
     5) дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи); 
     6) залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти; 
     7) вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців) [7, с. 20].
     Н.В. Зражевська поділяє фактори впливу на виникнення та зростання державного боргу на групи, такі як: 
     1) фундаментальні – систематичний вплив на всю сукупність фінансових потоків держав ного бюджету чи значну їх частину (стійкий бюджетний дисбаланс, зміни політичної ситуації в державі, динаміка ключових макроекономічних індикаторів); 
     2) локальні – систематичний вплив на невелику групу фінансових потоків державного бюджету, як правило, взаємозалежних (динаміка цін на ключові експортовані товари, зміни податкових ставок, курсова політика держави тощо); 
     3) випадкові – характер впливу яких на фінансові потоки державного бюджету нестійкий і найчастіше непередбачений, а також явища, вплив яких на державний бюджет носить нерегулярний характер [34, с. 8]. 
     В.В. Панченко вважає, що чинники впливу на боргову політику держави можна поділити на зовнішні та внутрішні: 
     1) внутрішні – необхідність проведення емісії національної валюти, потреба в іноземній валюті для проведення розрахунків, регулювання валютного курсу; 
     2) зовнішні – нав’язування кредитів іншим країнам та міжнародним фінансовим організаціям [71, с 14]. 
     Ефективність здійснення боргової політики держави також залежить від низки факторів, які впливають на поточні і стратегічні її завдання та дають можливість здійснювати вчасні й ефективні заходи. 
     Г.В. Кучер вважає, що до них варто віднести: 
     1) рівень і стабільність розвитку економіки країни; 
     2) фінансову стабільність держави; 
     3) розвиток ринку державних боргових паперів; 
     5) диверсифікованість державних боргових інструментів; 
     6) обсяги грошової та товарної маси в обігу; 
     8) ставку позичкового процента; 
     8) рівень інфляції та інфляційних очікувань; 
     9) сталість курсу національної валюти; 
     10) рівень «доларизації» економіки; 
     11) досконалість національного законодавства; 
     12) незалежність національної боргової політики від політики кредиторів [49, с. 45].
     Серед факторів, які негативно впливають на боргову політику держави, варто виокремити: 
     1) нестабільність валютних курсів, яка може вплинути на можливості виконання зобов’язань у визначені терміни; 
     2) невідповідність валюти запозичень і валюти основної частини активів суб’єкта господарювання; 
     3) неможливість виконати зобов’язання внаслідок ускладнень із доступом до джерел іноземної валюти (валютні обмеження); 
     4) вразливість вітчизняної фінансової системи від кон’юнктури світової фінансової системи;
     5) низьку ліквідність світових фінансових ринків, що може знизити можливості щодо реструктуризації заборгованості [9, с. 122].
     Відповідно до виділених причин, слід, зазначати, що більшість вчених розглядають бюджетний дефіцит в якості основної причини зростання державного боргу. Передумови ж виникнення бюджетного дефіциту, тобто непрямі причини залучення державних позик, різні. Однією з причин є надзвичайні обставини: війни, великі стихійні лиха, масштабні терористичні акти. Водночас, глобальною надзвичайною обставиною, що зумовлює формування бюджетних дефіци.......................