Формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку шляхом впровадження ігрових технологій навчання

2





Тема: Формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку шляхом впровадження ігрових технологій навчання



ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження ігрових технологій як засобу формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку………….5

1.1 Сутність поняття «пізнавальний інтерес» у психолого-педагогічній літературі……………………………………………………………………………..9

1.2 Особливості розвитку пізнавального інтересу в молодшому шкільному віці. Історія розвитку гри………………………………………………………………..13

1.3 Ігрові технології як засіб формування пізнавального інтересу. Класифікація ігор……………………………………………………………………………….….18



































ВСТУП



Актуальність теми. Завдання сучасного навчання полягає не тільки в тому, щоб забезпечити засвоєння школярами програми, але і в тому, щоб просунути їх в розвитку. Особливе значення роботи над розвитком дітей має в початкових класах – це фундамент подальшого становлення особистості учня. Загальновідомо, що особистість розвивається тільки в процесі своєї діяльності. Навчити людину плавати можна тільки у воді, а навчити дитину діяти можна тільки в процесі діяльності. Питання про рушійні сили розвитку дитини вирішується в контексті поняття провідної діяльності. У молодшому шкільному віці провідною є навчальна діяльність. Для того, щоб осмислити категорію пізнавальної діяльності, потрібно знати її конкретну структуру. У структуру навчання входять ті ж компоненти, що і в будь-яку іншу діяльність: мета, мотив, дія, засіб, результат, оцінка.

Для учня мета навчання трансформується в мотиви навчальної діяльності. Тому сенсом початку діяльності вчення є його внутрішні спонукання. Якщо ми не хочемо, щоб з перших років навчання дитина стала перейматися школою, ми повинні дбати про пробудження таких мотивів навчання, які б лежали не «поза», а в самому процесі навчання. Навчальний процес повинен протікати в умовах мотивованого включення школяра в пізнавальній діяльність, яка стає бажаною, що приносить задоволення від участі в ній. Учень сам оперує навчальним змістом і тільки в цьому випадку воно засвоюється усвідомлено і міцно, а також йде процес розвитку інтелекту учня, формується здатність до самонавчання, самоорганізації. Структура навчальної мотивації пов'язана з емоційною сферою. Тому очевидно, що пізнавальний інтерес в учня формується тільки в тому випадку, коли навчальна діяльність успішна. Отже, через підвищення інтересу до навчального матеріалу і через порушення бажання вчитися, через розвиток потреби учня займатися пізнавальною діяльністю ми і формували пізнавальний інтерес.

Об'єктом курсової роботи є вивчення ігрових технологій як важливого методу для розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку. 

Предметом курсової роботи є впровадження ігрових технологій як формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку.

Мета курсової роботи полягає у цілісному та концептуальному розгляді ігрових технологій навчання для формування та розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

 ознайомитися з поняттям «пізнавальний інтерес» в контексті психолого-педагогічної літератури;

 розглянути розвиток гри та її особливості під час розвитку пізнавального інтересу;

 дослідити метод ігрових технологій як засіб формування пізнавального інтересу.

Методологічною базою курсової роботи є використання методів дослідження, описового методу, аналізу, а також узагальнення.





























Розділ 1. Теоретичні основи дослідження ігрових технологій як засобу формування пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку



1.1 Сутність поняття «пізнавальний інтерес» у психолого-педагогічній літературі

Аналіз стану проблеми дослідження в сучасній педагогічній теорії та практиці свідчить, що в даний час пізнавальний інтерес розглядається педагогами і психологами не ізольовано, а з позицій принципів діалектичної детермінації, структурності, системності, єдності свідомості і діяльності, діяльності та особистості, і постає як своєрідний прояв біологічного і соціального, індивідуального та громадського.

Дослідження, Л. С. Виготського, І. Вікторенко, О. Жоржик показують, що пізнавальний інтерес формується більш успішно при активній пізнавальної діяльності. Пізнавальний інтерес дитини проявляється в прагненні пізнавати нове, з'ясовувати незрозуміле про якість, властивість предметів, явищ дійсності, в бажанні зрозуміти їхню сутність, знайти між ними наявні відносини і зв'язок.

В даний час існують різні підходи до визначення поняття пізнавального інтересу. Він розглядається як: виборча спрямованість уваги людини (Н. Добринін); прояв його розумової та емоційної активності (С. Л. Рубінштейн); активатор різноманітних почуттів (Д. Фрейєр); активне емоційно-пізнавальне ставлення людини до світу (Н. Г. Морозова); специфічне ставлення особистості до об'єкта, викликане свідомістю його життєвого значення і емоційною привабливістю (А. Г. Ковальов); активне пізнавальне ставлення людини до світу (В. Н. Мясищев); виборча спрямованість особистості на предмети і явища навколишнього світу (Н. Г. Морозова, Г. І. Щукіна).

У сучасних дослідженнях представлені різні аспекти проблеми формування пізнавального інтересу. Так, в дослідженнях Г. І. Щукіної, розглядаються змістовні компоненти пізнавального інтересу: інтелектуальні, емоційні, регулятивні і творчі процеси. На думку Г. І. Щукіної, пізнавальний інтерес – найважливіше утворення особистості, яке складається в процесі життєдіяльності людини, формується в соціальних умовах його існування і жодним чином не є іманентно властивим людині від народження.

Значення пізнавального інтересу в житті конкретних особистостей важко переоцінити. Інтерес виступає як самий енергійний активатор, стимулятор діяльності, реальних предметних, навчальних, творчих дій і життєдіяльності в цілому. Г. І. Щукіна стверджувала, що пізнавальний інтерес виражений у своєму розвитку різними станами. Умовно розрізняють послідовні стадії його розвитку: цікавість, допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес. І хоча ці стадії виділяються чисто умовно, найхарактерніші їх ознаки є загальновизнаними. Цікавість – елементарна стадія вибіркового ставлення, яка обумовлена чисто зовнішніми, часто несподіваними обставинами, що привертають увагу людини. Для людини ця елементарна орієнтування, пов'язана з новизною ситуації, може і не мати особливої значущості. На стадії цікавості дитина задовольняється лише орієнтуванням, пов'язаної з цікавістю того чи іншого предмета, тієї чи іншої ситуації. Ця стадія ще не виявляє справжнього прагнення до пізнання. І, тим не менш, цікавість як фактор виявлення пізнавального інтересу може служити його початковим поштовхом. В.Б. Бондаревський, стверджував, що допитливість – цінний стан особистості. Вона характеризується прагненням людини проникнути за межі побаченого. На цій стадії інтересу виявляються досить сильні вирази емоцій подиву, радості пізнання, задоволеністю діяльністю. У виникненні загадок та їх розшифровці і полягає сутність допитливості, як активного бачення світу, яке розвивається не тільки на заняттях, але і в праці, коли людина усунутий від простого виконавства і пасивного запам'ятовування. Допитливість, стаючи стійкою рисою характеру, має значну цінність в розвитку особистості. Допитливі люди не байдужі до світу, вони завжди знаходяться в пошуку [13].

На думку психологів (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, Ж. Т. Літранович) розвиток пізнавального інтересу у дошкільнят пов'язано з переважанням особливих форм активності і позитивного афективного стану, що виникає з потреби у зовнішніх враженнях. Формування його відбувається в діяльності. Предметом пізнавального інтересу є прагнення людини проникати у все різноманіття навколишнього світу, відбивати у свідомості сутнісні процеси, причинно-наслідкові зв'язки і закономірності. У той же час пізнавальний інтерес, будучи включеним в пізнавальну діяльність, найтіснішим чином пов'язаний з формуванням різноманітних особистісних відносин: вибіркового ставлення до тієї чи іншої галузі науки, пізнавальної діяльності, участі в них, спілкуванню з співучасниками пізнання. Саме на цій основі пізнання предметного світу і ставлення до нього, науковим істинам формується світогляд, світовідчуття, активному, упередженому характеру яких сприяє пізнавальний інтерес [2,7].

А. Н. Леонтьєв зазначав, що пізнавальний інтерес – це всі активні психічні процеси людини, на високому рівні свого розвитку, що спонукає особистість до постійного пошуку перетворення дійсності за допомогою діяльності (зміни, ускладнення її цілей, виділення в предметної середовищі актуальних і значних сторін для їх реалізації, відшукання інших необхідних способів, привнесення в них творчого початку).

Б. П. Єсіпов стверджував, що пізнавальний інтерес – це інтегральне утворення особистості. Він як загальний феномен інтересу має складну структуру, яку складають як окремі психічні процеси (інтелектуальні, емоційні, регулятивні), так і об'єктивні і суб'єктивні зв'язку людини зі світом, виражені у відносинах. Теоретичний інтерес пов'язаний як з прагненням до пізнання складних теоретичних питань і проблем конкретної науки, так і з використанням їх як інструменту пізнання. Цей ступінь активного впливу людини на світ, на його перебудову, що безпосередньо пов'язано зі світоглядом людини, з його переконаннями в силі і можливостях науки. Цей ступінь характеризує не тільки пізнавальне початок в структурі особистості, а й людини як діяча, суб'єкта, особистість. У реальному процесі всі зазначені ступені пізнавального інтересу є найскладніші поєднання і взаємозв'язку. У пізнавальному інтересі виявляються і рецидиви в зв'язку зі зміною предметної області, і співіснування в єдиному акті пізнання, коли цікавість переходить в допитливість. В умовах навчання пізнавальний інтерес виражений розташуванням школяра до вченню, до пізнавальної діяльності одного, а може бути, і ряду навчальних предметів [10]. 

Н. В. Звєрєва відзначала, що в навчально-пізнавальної діяльності інтереси молодшого школяра не завжди локалізовано, оскільки обсяг систематизованих знань і досвід їх придбання невеликі. Тому спроби педагога сформувати прийоми узагальнення, а також пошук дітьми узагальнених способів вирішення поставлених завдань нерідко бувають безуспішними, що позначається на характері інтересу школярів, який частіше звернений не стільки до процесу навчання, скільки до його практичних результатів (зробив, вирішив, зумів). Ось чому наближення мети діяльності до його результату становить для школяра важливу основу, зміцнюючи інтерес. Часті ж перемикання інтересу можуть несприятливо впливати не тільки на зміцнення інтересу до навчання, а й на процес формування особистості школяра. Лише з набуттям досвіду пізнавальної діяльності, вміло спрямовується педагогом, відбувається поступове оволодіння узагальненими способами, що дозволяють вирішувати більш складні завдання вчення, які збагачують інтерес школяра.

М. А. Данилова відзначала, що в єдності об'єктивного і суб'єктивного в інтересі проявляється діалектика формування, розвитку і поглиблення інтересу. Інтерес формується і розвивається в діяльності, і вплив на нього чинять не окремі компоненти діяльності, а вся її об'єктивно-суб'єктивна сутність (характер, процес, результат). Інтерес – це «сплав» багатьох психічних процесів, що утворюють особливий тонус діяльності, особливі стани особистості (радість від процесу навчання, прагнення заглиблюватися в пізнання цікавить предмета, в пізнавальну діяльність, переживання невдач і вольові устремління до їх подолання).

Як показують психолого-педагогічні дослідження А. Г. Дубова і В. В. Давидова, інтереси молодших школярів характеризуються сильно вираженим емоційним ставленням до того, що особливо яскраво, ефективно розкрито в змісті знань. Інтерес до вражаючих фактів, до опису явищ природи, подій суспільного життя, історії, спостереження за допомогою вчителя над словом народжують інтерес до мовних форм. Все це дозволяє говорити про широту інтересів молодших школярів, значною мірою залежних від обставин вчення, від вчителя. У той же час практичні дії з рослинами, тваринами в позаурочний час в ще більшій мірі розширюють інтереси, розвиваючі кругозір, спонукають вдивлятися в причини явищ навколишнього світу. Збагачення кругозору дітей вносить в їх пізнавальні інтереси зміни [4].



1.2 Особливості розвитку пізнавального інтересу в молодшому шкільному віці. Історія розвитку гри



Під час навчальної діяльності учні молодшого віку активізують свої знання, вміння та навички, щоб навчитися ставити перед собою навчальні завдання; знаходження способів засвоєння знань та контролювати свої дії. Тому, для вчителя дуже важливо вміти розрізняти інтерес до пізнання та інтерес до будь-якої іншої не навчальної діяльності. Наприклад, учень любить займатися творчою діяльністю (малювати, ліпити, читати), що приносить йому задоволення та проявляє до цього емоційне ставлення. Хоча самого інтересу до пізнання та засвоєння інформації може й не бути (наприклад під час читання проявляти різні інтонації, озвучуючи персонажів). У цьому випадку буде лише один компонент – емоційний. Учень проявляє певні почуття переживання, любов до діяльності, але це не вважається як пізнавальний інтерес. Це лише передумова до початку пізнавального інтересу. Ставлення молодших школярів до навчання визначається групою мотивів, які закладені в самій навчальній діяльності та пов'язані з утриманням та процесом навчання, співволодіння, перш за все способом діяльності. Це – пізнавальні інтереси, прагнення долати труднощі в процесі пізнання, проявляти інтелектуальну активність. В основі мотивації, пов'язаної з утриманням та процесом навчання, лежить пізнавальна потреба. Пізнавальна потреба народжується з потреби у зовнішніх враженнях і потреби в активності і починає проявляється дуже рано, в перші дні життя дитини. До систематичного навчання в школі змістом пізнавальної потреби є життєві, а не наукові знання, але, тим не менш, це створює передумови для засвоєння наукових знань [5].

У навчально-пізнавальної діяльності інтереси молодшого школяра не завжди локалізовано, оскільки обсяг систематизованих знань і досвід їх придбання невеликі. Тому спроби вчителя сформулювати прийоми узагальнення, а також пошук учнями узагальнених способів вирішення поставлених завдань нерідко бувають безуспішними, що позначається на характері, який часто звернений не скільки до процесу навчання, скільки до його практичних результатів (зробив, вирішив, зумів). Ось чому наближення мети діяльності до її результату становить для молодшого школяра важливу основу, зміцнюючи інтерес. Часті ж перемикання інтересу можуть несприятливо впливати не тільки на зміцнення інтересу до навчання, а й на процес формування особистості учня. Лише з придбанням досліди пізнавальної діяльності, вміло спрямовується вчителем, відбувається постійне оволодіння узагальненими способами, що дозволяють вирішувати більш складні завдання вчення, які збагачують інтерес учнів.

Серед усіх мотивів навчальної діяльності дієвим методом є пізнавальний інтерес, що виникає в процесі навчання. Він не тільки активізує розумову діяльність в даний момент, але і направляєте до наступного рішення різних завдань. Стійкий пізнавальний інтерес формується різними засобами. Одним з них є цікавість. Елементи цікавості, гра, все незвичайне, несподіване викликає у дітей багате своїми наслідками почуття подиву, живий інтерес до процесу пізнання, допомагають їм засвоїти будь-який навчальний матеріал [1].

В процесі гри на уроці математики учні непомітно для себе виконують різні вправи, де їм доводиться порівнювати та виконувати арифметичні дії, тренуватися в усному рахунку, вирішувати завдання.

Багато задач в підручниках математики містять пізнавальні питання, які потребують не тільки виконання найпростіших арифметичних дій, але і прояви елементарних дослідницьких якостей. Наприклад, таке завдання: «Брату 12 років, а сестрі 10 років. Наскільки років брат старше сестри? На скільки років сестра молодша брата?». Учитель ставить додаткове запитання: «А через три роки наскільки брат буде старше сестри?» Він дозволяє з'ясувати сталість відносин «старше-молодший», підвищує інтерес до задачі, робить її значущою в практичному плані, пізнавальної.

Постановка додаткових питань пізнавального характеру до завдань не тільки допомагає дітям у вирішенні, а й посилює практичний зміст завдань, сприяє виробленню вміння при міняти отримані знання в житті, на практиці. Крім того, така робота підвищує ефективність самого процесу навчання вирішення завдань. Таким чином, учитель створює умови для прояву дітьми творчості, спонукає учнів самостійно думати. Отже, в найзагальнішому визначенні, пізнавальний інтерес виступає перед нами як виборча спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, до її предметної осторонь і самого процесу оволодіння знаннями.

Враховуючи всі соціально-економічні зміни, перед педагогами та психологами стоїть завдання створенню нових ефективних дидактичних методів для розвитку пізнавального інтересу. Крім того, ці методи повинні формувати уміння та навички, підвищувати рівень самостійної творчої діяльності учнів. Для цього потрібно створили умови для більш повного й ефективною використання інтелекту кожного учня. Аналіз педагогічної практики переконує у недостатній ефективності традиційного типу навчання щодо вирішення названих завдань через традиційний метод організації викладання [5].

Для вирішення цього питання серед літератури можна знайти багато авторів, які розглядале дане питання: М. Гузик, С. Ільїн, В. Краковський, С. Лисенкова, В. Шаталов та інші. Суперечності між вимогами, що постають перед спеціалістами в сучасних умовах, та рівнем їхньої готовності до професійної діяльності вимагають утвердження якісно нових суб'єктних відносин у навчанні. 

Макаренко А. С. писав: «Гра має важливе значення в житті дитини... Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі...». Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ушинський К. Д. писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність у їх виконанні».

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. «Гра – творчість, гра – праця. Праця – шлях дітей до пізнання світу», – писав О. М. Горький.

Розвиток технологій впровадження гри у навчальний процес є дуже важливим питання. Це залежить не тільки від самого вчителя, а й від впровадження нових методів в освіті загалом. Дослідження, пов'язані з розробкою і впровадженням нових технологій навчання, в основу яких покладено застосування ігор, свідчать про наявність у них значних можливостей щодо підвищення ефективності підготовки спеціалістів. У розробку даної проблеми вагомий внесок зробили українські відомі педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський.

В останні роки практика застосування ігрових завдань визначила методичну думку, що зараз настав час узагальнення практичного досвіду, об'єктивної оцінки доцільності застосування ігрових завдань, визначення їх питомої ваги та місця у системі навчання. Гра дозволяє яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну, які діють в органічній єдності.

Гра стимулює пізнавальний інтерес. Педагогічне стимулювання і мотивація навчальної діяльності учнів включають в себе формування пізнавального інтересу, що являє собою вибіркову спрямованість особистості, яка звернена у сферу пізнання, предметного оволодіння знаннями. Це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний інтерес багатогранний, він може: 1) виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу, 2) як мотив пізнання, стикаючись та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами.

Якщо інтерес до предмета не сформований, засвоєння буде проходити нижче природних сил учня. Необхідно постійно стимулювати пізнавальні інтереси. Основні напрями цього: за допомогою змісту матеріалу, що вивчається, та шляхом організації пізнавальної діяльності (введення ігор у навчально-виховний процес). Використання ігор допомагає сформувати пізнавальну самостійність – якість особистості, що проявляється у готовності власними силами здійснити цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Пізнавальна самостійність формується у різних навчальних ситуаціях: сприйнятті готового матеріалу, спрямованій пізнавальній активності, дослідницькій пізнавальній діяльності. Ігри дають можливість внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самостійне коригування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів. У результаті застосування ігор виконується один з основних законів навчальної діяльності: досягнення мети навчання неможливе без власної активності суб'єкта навчання. Засвоєння змісту навчального матеріалу можливе лише за діяльності учнів, тобто шляхом їхньої власної активності, коли вони – суб'єкти навчання [3]. 

Ігрові завдання складають основний методичний апарат навчання предмета на стані активізації навчального матеріалу, який раніше подавався іншими способами. Виняткове значення ігрового методу організації навчальної діяльності пояснюється ще і тим, що гра реалізує в розгорнутому вигляді психологічний механізм самої пізнавальної діяльності. У вирішенні питання про можливість на основі ігрових завдань побудувати цілісну систему навчання необхідно також виходити із здатності ігрової діяльності розвивати мотивацію специфічної навчальної діяльності. У грі ефективне включення функції орієнтування забезпечується на основі адекватної мотивації ігрової діяльності, що обумовлена її природою, чим і пояснюється більш висока продуктивність ігрового способу навчання. Отже, ігрова навчально-виховна, розвивальна діяльність необхідна, вона відкриває широкі можливості для навчання учнів.



1.3 Ігрові технології як засіб формування пізнавального інтересу. Класифікація ігор

Гра як один із найдивовижніших явищ людського життя привертала до себе увагу філософів і дослідників всіх епох. Платон вважав гру одним з корисних занять, а Аристотель бачив в грі джерело душевної рівноваги, гармонії і тіла. Аристотель в своїх роботах відзначав користь словесних ігор і каламбурів для розвитку інтелекту. Ігрові технології є складовою частиною педагогічних технологій. Проблема застосування ігрових технологій в освітньому процесі в педагогічній теорії і практиці не є новою [9]. 

При використанні ігрових технологій на уроках, слід дотримуватись таких умов: 

1) відповідність гри навчально-виховним цілям уроку; 

2) доступність для учнів даного віку; 

3) помірність у використанні ігор на уроках. 

Гра як різновид суспільної практики, дієве відтворення життєвих явищ поза реальної практичної установки. Ігрова діяльність на уроці з учнями молодших класів не тільки організовує процес спілкування, а й максимально наближає його до природної комунікації. Завдання вчителя, за висловом Анатоля Франса, «пробудити цікавість учнів, щоб в подальшому його задовольнити». Ігри повинні відповідати рівню підготовки учнів і бути необхідними для проходження певного матеріалу. За допомогою гри добре відпрацьовується вимова, активізується лексичний і граматичний матеріал, розвиваються навички аудіювання, усного мовлення. З її допомогою можна зняти психологічну втому; можна використовувати для мобілізації розумових зусиль учнів, для розвитку у них організаторських здібностей, прищеплення навичок самодисципліни, створення обстановки радості на заняттях. Цілями ігрового навчання школярів є:

– розвиток мислення засобами іноземної мови; 

– підвищення мотивації вивчення предмета;

– забезпечення особистісного зростання кожного учасника гри; 

 вдосконалення вмінь активно і доброзичливо взаємодіяти один з одним. Використання різноманітних прийомів навчання сприяє закріпленню мовних явищ в пам'яті, створенню більш стійких зорових і слухових образів, підтримці інтересу і активності учнів.

Ігрові форми навчання є актуальними не тільки на початковому, але і на подальшому етапі навчання, так як вони диктуються особливостями розвитку та світосприйняття старших підлітків. Крім того, вони активізують пізнавальні процеси учнів, підвищують мотивацію до вивчення матеріалу. Але що особливо важливо – ігрові методики створюють цілком природні ситуації спілкування між учасниками. На вищому щаблі навчання активного розвитку набувають читання, монологічна і письмова мова, збільшується словниковий запас. Провідним видом діяльності підлітків стає міжособистісне спілкування. Ігрові методи дають можливість вивчати новий лексичний матеріал в ситуаціях спілкування, підвищуючи мотивацію до вивчення предмета, а також спілкуватися не тільки з однолітками, але й з вчителем (розвивати свої комунікативні навички). У грі активізуються розумові процеси, і зростає мотивація і їх інтерес, що є основним чинником у вивченні будь-якого предмету [6]. 

Ігровий метод має великий навчальний і психотерапевтичний потенціал, так як гра створює розумове напруження, без якого неможливий активний процес навчання в школі. В даний час в методичній літературі існує досить велика кількість класифікацій, що систематизують види навчальних ігор відповідно до тих чи інших класифікаційних критеріїв. Типології ігор збудована в залежності від цілей і завдань навчальної гри, форми проведення, способу організації, ступеня складності, кількісного складу учасників. 

За формою проведення виділяють гри предметні, рухливі з вербальним компонентом, сюжетні або ситуаційні, рольові, ігри-змагання, інтелектуальні ігри (ребуси, кросворди, чайнворд, шаради, вікторини і т. Д.), ігри-взаємодії (комунікативні, інтерактивні).

За способом організації гри бувають комп'ютерні і некомп'ютерні, письмові та усні, з опорами і без опор, імітаційно-моделюючі, креативні та інші. 

За ступенем складності виконуваних дій всі навчальні ігри поділяються на «прості» (моноситуативні) і «складні» (поліситуативні), а по тривалості проведення вони поділяються на тривалі і нетривалі. 

За кількісним складом учасників гри підрозділяються на індивідуальні, парні, групові, командні та колективні.

Навчальна гра виконує кілька функцій: 

– навчальну (сприяє набуттю знань, а також формування іншомовних навичок і вмінь в рамках однієї або декількох навчальних тем);

– мотиваційно-спонукальну (мотивує і стимулює навчально-виховну діяльність: позитивно впливає на особистість учня, розширює його кругозір, розвиває мислення, творчу активність і т. Д.); 

– орієнтуючу (вчить орієнтуватися в конкретній ситуації і відбирати необхідні вербальні та невербальні засоби спілкування); 

– компенсуючу (компенсує відсутність або недолік практики, наближає навчальну діяльність до умов володіння іноземною мовою в реальному житті). 

Навчальні ігри допомагають зняти втому, подолати мовний і психологічний бар'єри. Їх використання підвищує інтерес до предмета, дозволяє сконцентрувати увагу на головному – оволодінні мовними навичками в процесі природної ситуації спілкування під час гри. Місце гри в ході уроку, а також її тривалість залежать від безлічі факторів, які необхідно враховувати при плануванні заняття [6]. 

До призначеним факторів належать: рівень навченості учнів, ступінь складності досліджуваного або контрольованого матеріалу, а так само конкретні цілі, завдання та умови певного навчального заняття.

Практика показує позитивний вплив на виховно-освітній процес усіх видів ігор: дидактичних, рухливих, творчих та інших. Кожна гра виконує свою функцію, сприяючи накопиченню мовного матеріалу у дітей, закріпленню раніше отриманих знань, формуванню мовних навичок, умінь. Адже ігри активізують прагнення учнів до спілкування, створюють умови рівності в мовному партнерстві, руйнують традиційний бар'єр між учителем і учнем. Ігрові технології сприяють формуванню і розвитку інтелектуальних здібностей учнів, закріплення мовних явищ в їх пам'яті, дають можливість використовувати наявні знання, досвід, навички спілкування в різних ситуаціях. Використання гри як одного з прийомів навчання іноземної мови значно полегшує навчальний процес, робить його ближче і доступніше дітям. Гра дозволяє урізноманітнити урок, зробити його цікавим, живим, веселим. Використання різних ігор на уроці іноземної мови сприяє оволодінню мовою в цікавій формі, розвиває кмітливість, підтримує інтерес до досліджуваного мови. Крім того, ігрові технології допомагають підвищити ефективність уроку, залучити дітей до активної мовленнєвої діяльності, зробити процес оволодіння іноземною мовою цікавим для учнів [7]. 

Ігрові форми і методи навчання забезпечують досягнення ряду найважливіших освітніх цілей: 

– стимулювання мотивації та інтересу; 

– підтримка і посилення значення отриманий раніше інформації в іншій формі;

– розвиток навичок критичного мислення та аналізу, прийняття рішень, взаємодії, комунікації, конкретних умінь; 

– саморозвиток або розвиток завдяки іншим учасникам.

Як показує досвід роботи, гра сприяє не тільки підвищенню якості успішності і збагачення лексичного словника учнів, а й розвитку особистісного творчого потенціалу учнів, вміння приймати самостійні рішення, розширенню кругозору, формуванню особистої відповідальності за результат праці. Завдяки іграм активізуються всі пізнавальні процеси учнів: розвиваються пам'ять, мислення, уяву, творчі здібності. Ігри збагачують мову і закріплюють запас слів учнів, сприяють вирішенню певних навчально-виховних завдань з навчання іноземної мови. Використання на уроках і в позакласній роботі ігрових технологій сприяє активізації пізнавальної і творчої діяльності учнів, розвиває і вдосконалює мовну та розумову діяльність дітей, виховує ініціативність, розвиває організаторські здібності, позитивно впливає на якість навчання, підвищує його ефективність.



































СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вікторенко І. Формування пізнавального інтересу до природознавства засобами усної народної творчості / І. Вікторенко// Рідна школа. – Київ, 2004. – № 3. – С. 54-56.

Выготский Л. С. Психология познания / Л. С. Выготский. – Москва: Эксмо, 2006. – 32с.

Дейкина А. Ю. Познавательный интерес: сущность и проблемы изучения / А.Ю. Дейкина. – Москва: Просвещение, 2002. – 235 с.

Дубровина И. В. Младший школьник: развитие познавательных способностей: Пособие для учителя / И. В. Дубровина, А. Д. Андреева, Е. Е.– М.: Просвещение, 2003. – 208с.

Жоржик О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності / О. Жоржик // Рідна школа. – Київ, 2000. – № 1. – С. 27-28.

Комарова Ю. А. использование учебных игр в процессе обучения иностранным языкам / Ю. А. Комарова // Обучение иностранным языкам в школе и вузе. – Санкт-Петербург, 2001. – С. 111-119.

Литранович Ж. Т. Развитее познавательной активности и творческих спосібностей учащихся в контексте современных образовательных технологий / Ж. Т. Литранович, В. Д. Землянова // Педагогический альмана. – Санкт-Петербург, 2002. – № 1. – 101с.

Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підруч. для студ.пед. факультетів / О. Я. Савченко – К.: Генеза, 2002 – 368 с.

Савчин М. В. Вікова психологія: Навч. посіб. / М. В. Савчин, Л. П. Василенко – К.: Академвидав, 2005 – 360 с.

Семаго Н. Я. Теория и практика оценки психического развития ребенка. Дошкольный и младший школьный возраст / Н. Я. Семаго, М. М. Семаго. – Санкт-Петербург: Речь, 2005. – 373с.

Скрипченко О. В. Вікова і педагогічна психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Волинська. – К.: Каравела, 2008. – 400 с.

Шапарь В. Б. Новейший психологический словарь / В. Б. Шапарь, В. Е. Россоха, О. В. Шапарь. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. – 808 с.

Щукина Г. И. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процессе. – М.: Просвещение, 2009. – 5 с........................