Типові травми спортсменів різної кваліфікації в тенісі

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ Кафедра олімпійського, професійного та адаптивного спорту














ТИПОВІ ТРАВМИ СПОРТСМЕНІВ РІЗНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ В ТЕНІСІ

дипломний проект зі спеціальності 8.01020201 «Спорт (за видами)»








Виконавець:
53 групи факультету спорту

Хацко Ігор-Володимир Юрійович
______________________

Науковий керівник:

д. фіз. вих., проф.
Бріскін Юрій Аркадійович

______________________







Робота захищена на засіданні ДЕК	Робота розглянута на засіданні каф.

З оцінкою «___________»	олімпійського, професійного та

адаптивного спорту

Протокол ДЕК	Протокол № ___від «___»_____2015 р.

від «___»_____2015 р.	Зав. кафедри __________ Бріскін Ю.А.






ЛЬВІВ – 2015



2

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ
3
ВСТУП
6
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАВМАТИЗМУ В СПОРТІ
9
1.1
Класифікація травм спортсменів
9
1.2
Причини виникнення травм
16
1.3
Типові травми в ігрових видах спорту
22
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
39
2.1
Методи дослідження
39
2.2
Організація дослідження
40
РОЗДІЛ 3. ТИПОВІ ТРАВМИ СПОРТСМЕНІВ РІЗНОЇ
42
КВАЛІФІКАЦІЇ В ТЕНІСІ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

3.1
Типові травми тенісистів різного рівня кваліфікації в тенісі
42
3.2
Характеристика основних положень лікарів
53
ВИСНОВКИ
69
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
71
ДОДАТКИ
79

3







Типові травми спортсменів різної кваліфікації в тенісі

Ігор-Володимир Хацко.

Львівський державний університет фізичної культури.

Анотація.

     У роботі охарактеризовано типові травми кваліфікованих та висококваліфікованих спортсменів у тенісі. Опрацьовано літературні джерела з метою вивчення типових травм в інших ігрових видах спорту,

зокрема в настільному тенісі, волейболі та бадмінтоні. Так для тенісистів високої кваліфікації типовими є травми: спини (19%), гомілковостопного суглобу (14%), плеча (14%), коліна (12%), а також ліктя і зап’ястка (10%). Для кваліфікованих тенісистів типовими є травми: плеча (20%), спини (17%), гомілковостопного суглобу, зап’ястка та ліктя (13%).

     Для висококваліфікованих спортсменів в більшій мірі характерні травми нижніх кінцівок (41%),а в свою чергу у кваліфікованих спортсменів ситуація дещо інша. Найбільше страждають від змагальних і тренувальних навантажень верхні кінцівки (47%).

     Ключові слова: теніс; травматизм у спорті; типові травми; кваліфіковані і висококваліфіковані спортсмени.

4







Типичные травмы спортсменов разлчиной квалификации в теннисе.

Игорь-Владимир Хацко.

Львовский государственный университет физической культуры.

Аннотация.

     В работе охарактеризованы типичные травмы спортсменов различноъ квалификации в теннисе. Обработано литературные источники с целью изучения типичных травм в других игровых видах спорта, в частности настольный теннис, волейбол и бадминтон. Так для теннисистов высокой квалификации типичны травмы: спины (19%), голеностопного сустава (14%),

плеча (14%), колена (12%), а также локтя и запястья (10%). Для квалифицированных теннисистов типичны травмы: плеча (20%), спины (17%), голеностопного сустава, запястья и локтя (13%).

     Для высококвалифицированных спортсменов в большей степени характерны травмы нижних конечностей (41%), а в свою очередь в квалифицированных спортсменов ситуация несколько иная. Больше всего страдают от соревновательных и тренировочных нагрузок верхние конечности (47%).

     Ключевые слова: теннис; травматизм; типичные травмы; квалифицированные и высококвалифицированные спортсмены.

5







Common Injuries of various levels in tennis Ihor-Volodymyr Khatsko Lviv State University of Physical Culture

Abstract.

     The paper describes common injuries of various levels and skills of players in tennis. The literature researched in order to learn the various common injuries in other sports including table tennis, volley ball and badminton. For professional tennis players the typical injuries are: back injuries (19%), ankle (14%), shoulder (14%), knees (12%), and elbows/wrist (10%). For amateur tennis players typical injuries are: shoulder (20%), back (17%), ankle/wrist/elbow (13% each) . For professional athletes more typical injuries are to the lower extremities (41%) however for the amateur athletes the most typical injuries occur in the upper extremities (47%).

     Key words: tennis; injuries in sports; common injuries; professional and amateur athletes.

6


ВСТУП



     За останні роки теніс досяг значного прогресу у своєму розвитку. І як більшість видів спорту за цей час теніс переріс у професійну діяльність для багатьох людей, наслідком чого стали суттєві зміни у різних аспектах професійної діяльності тенісистів [10].

     Зокрема, зміни відбулись у правилах виду спорту( правило «25 секунд», правило «безперервності гри») і системі змагань ( збільшення кількості обов’язкових турнірів для кращих гравців, системі нарахування очок ). Активний розвиток тенісу не оминув і вдосконалення матеріально-технічної бази у цьому виді спорту. Насамперед це відобразилося у зміні матеріалів, які використовуються у виготовленні ракеток, струн, намоток, м’ячів, спортивної форми. Також почали використовувати більшу кількість різноманітних покриттів для проведення змагань.

     Вагомі зміни торкнулись і різних сторін підготовленості тенісистів, зокрема збільшились фізичні навантаження, сила ударів по м’ячу, більш варіативно почали використовуватися тактичні комбінації, зазнали змін та удосконалились технічні прийоми [24].

     За останні роки було проведено низку досліджень в тенісі з питань удосконалення техніки і тактики [11, 20, 28], фізичної підготовки [33, 48, 53], психологічних особливостей [ 19].

     Але напружена змагальна діяльність у поєднанні із сучасними тенденціями розвитку тенісу , до яких спортсмени часто не встигають пристосуватися можуть призводити до різних несприятливих фізіологічних змін і порушень у здоров’ї спортсменів. Зокрема, це можуть бути мікротравми, які не мають значного впливу на стан спортсмена, так і гострі травми, які згодом переростають у хронічні захворювання опорно-рухового апарату і організму в цілому, і як наслідок змушують спортсменів лікуватися протягом тривалого часу або й навіть покидати професійний спорт [32].

7


Варто зазначити, що було проведено низку досліджень з питань травматизму

в спорті, зокрема в єдиноборствах [12, 61] , футболі [40], гандболі [29]. Також розглянуто шляхи профілактики окремих травм і патологій в тенісі [3, 6, 18].

Проте усі ці дані не дають вичерпної інформації щодо типових травм,

які отримують тенісисти в процесі тренувань і змагань. А зважаючи на те, що теніс травматичний вид спорту, постає актуальне питання визначення типових травм для тенісу і їх особливостей.

     Зв’язок з науковими темами та планами. Робота буде виконуватися згідно теми 2.4. «Теоретико-методичні основи індивідуалізації навчально-тренувального процесу в ігрових видах спорту» зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2011-2015 рр.

Мета	дослідження.	Встановити	типові	травми	спортсменів	різної

кваліфікації в тенісі.

Завдання дослідження.

1. Узагальнити інформацію щодо типових травм в ігрових видах спорту.

2. Визначити типові травми спортсменів на різних етапах багаторічної підготовки в тенісі.

3. Класифікувати типові травми в тенісі.

Об’єкт дослідження. Травматизм в спорті.

Предмет дослідження. Травматизм в тенісі .

Методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз та узагальнення.

2. Документальний метод.

3. Анкетування.

4. Порівняння.

5. Методи математичної статистики.

     Наукова новизна полягає у тому, що було доповнено і узагальнено інформацію щодо типових травм у тенісі спортсменів різного рівня кваліфікації, а також удосконалено класифікацію травм в тенісі.

8


     Практичне значення полягає у характеристиці і класифікації типових для тенісу травм, які можуть виникати під час тренувально-змагальної діяльності у спортсменів різного рівня кваліфікації, з можливим подальшим використанням інформації для оптимізації навчально-тренувальної діяльності, мета якої полягала б у розробці практичних рекомендацій, які стосувалися питань зменшення травматизму в тенісі.

9


РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАВМАТИЗМУ В СПОРТІ



1.1.	Класифікація травм спортсменів



     Всі травми можна класифікувати, зокрема, за ознакою фактора впливу середовища, у такий спосіб:

1. Побутові травми (отримані вдома, або, наприклад, у дворі).

2. Транспортні травми (нанесені засобами транспорту, або отримані в ході поїздки).

3. Промислові травми (отримані в ході роботи на виробництві).

4. Спортивні травми (отримані в ході тренувань або змагань).

5. Військові травми (отримані в ході бойових дій від дії засобів ураження).

6. Сільськогосподарські травми (отримані під час польових робіт або на фермі).

7. Дитячі травми (отримані особами, які не досягли віку у 14 років) [13].

     Спортивна травма — це ушкодження, що супроводжується зміною анатомічних структур і функції травмованого органа в результаті впливу фізичного фактора, що перевищує фізіологічну міцність тканини, у процесі занять фізичними вправами і спортом. Серед різних видів травматизму спортивний травматизм знаходиться на останньому місці як по кількості, так і по вазі впливу,складаючи усього близько 2%.

     Найпоширенішими спортивними травмами вважаються різні поверхневі ушкодження, гематоми та ушкодження капсульно-зв’язкового апарата. Складність спортивної травми залежить від того, в якому місці та в який спосіб вона отримана. При цьому слід враховувати головну особливість спортивного травматизму взагалі – щоб отримати травму, не обов’язково піддаватись сильному падінню чи удару. Дуже часто травми трапляються через банальне підвернення ноги, можуть порватись зв’язки або зламатися кістки. Дехто помилково вважає, що спортивні травми – доля професійних

10


спортсменів. Насправді від них не застрахований і середньостатистичний громадянин, який займається спортом. Особливо травмонебезпечним вважається період адаптації організму до нового спортивного режиму. Наприклад, на початку практично всі новачки в спорті зіштовхуються з синдромом відстроченого м’язового болю (СВМБ), що в народі називається «кріпатурою». Звичайно, біль у м’язах, що проявляється на другий-третій день після тренування, не призводить до втрати працездатності, але з точки зору медицини СВМБ – справжні спортивні мікротравми. Втратою працездатності загрожують розтягування та переломи. Такі травми можуть вибити зі звичного трудового графіка на тиждень, а той більше. В принципі, звичайний аматор спорту, який займається кілька разів на тиждень, такі травми сприймає філософськи, як і будь-які інші хвороби, що призводять до вимушеного «лікарняного». А ось для людей, які бачать себе тільки в спорті, будь-яка травма – це не просто хвороба. Це ще і сильний стрес, що призводить до тривалого «випадання» зі звичного спортивного режиму. Разом з тим слід зазначити, що переломи і травми небезпечні тим, що навіть після одужання не можна гарантувати повне відновлення цілісності організму. Через певний час травма може нагадати про себе неприємним посттравматичним синдромом. Досить часто різні ушкодження в спорті є наслідком недолікованих старих травм.

     Усі спортсмени про це знають, але продовжують зневажати рекомендації лікарів і повертаються до спорту лише із залікованими, а не вилікуваними травмами [4].

     В спорті є багато проблем, серед яких питання травматизму посідає не останнє місце. Спорт, як напружена активна діяльність, пов’язана з певними екстремальними ситуаціями, вимагає хорошого здоров’я. Високих спортивних результатів може досягнути лише здоровий спортсмен. Заняття спортом не будуть шкодити, а будуть допомагати розвитку здоров’я тільки тоді, коли будуть проводитись раціонально, з оптимальним навантаженням, у відповідній гігієнічній обстановці тощо.

11


     Тобто, для того щоб спорт став оздоровчою функцією, необхідно дотримуватись певних умов. Ці умови полягають, насамперед, у відсутності фізичного та емоційного перенавантаження, оптимального застосування тренувальних навантажень, неухильного дотримання спортивного (здорового) способу життя.

     Більшість травм виникає внаслідок як організаційних і методичних помилок в навчально-тренувальному процесі і змагальній діяльності спортсмена, так і в результаті його індивідуальних особливостей (рівень техніко-тактичної, фізичної, морально-вольової підготовки, стану здоров’я, від стану місця тренування та місця проведення змагань) [65].

     Професійний спорт часто пов'язаний з ризиком виникнення травм. Багато видів спорту вважаються надзвичайно травматичними, наприклад, футбол, регбі, хокей, баскетбол, бокс, боротьба і інші бойові мистецтва. Незважаючи на це, спорт не втрачає своєї популярності, при цьому, медицина невпинно стоїть на сторожі здоров'я спортсменів, розробляючи все нові методи діагностики, лікування і профілактики спортивних травм.

     Спортивні травми являють собою різного ступеня складності пошкодження, які людина, як правило, отримує під час інтенсивних занять спортом. Звичайно, отримати спортивну травму можна і під час ранкової зарядки, але найчастіше такі ушкодження відбуваються під час професійних тренувань.

З погляду медичної діагностики, травми слід класифікувати наступним

чином:

1) пошкодження суглобної капсули і зв’язок;

2) пошкодження м’язів і сухожилля;

3) забій;

4) вивих чи підвивих;

5) перелом кістки;

6) царапина;

7) рвана ( відкрита) рана;

12


8) струс;

9) інфекція чи запалення [35].

   А спортивні травми мають свою класифікацію: 1. Первинні травми.

2. Травми, які були викликані надмірним навантаженням.

3. Повторні травми.

Не  залежно  від  віку  первинні  травми  можуть  бути  отримані  в

результаті гострих ушкоджень. Наприклад: травми очей, розтягнення зв'язок, забиття, затиснення м'язів, переломи кісток, черепно-мозкові травми, тріщини черепа, струс мозку, травми хребта або спини. Зазвичай спортивний травматизм відбувається через неналежне дотримання техніки безпеки, при використанні неякісного спорядження або повної його відсутності.

     У відповідності зі ступенем тяжкості, спортивні травми прийнято диференціювати на:

1. Важкі травми, тобто ті, які викликають різке порушення здоров'я. Як правило, такі травми потребують стаціонарного лікування, понад тридцять днів.

2. Середні травми, тобто середньої складності, вони призводять до вираженого погіршення стану здоров'я та госпіталізації на термін від десяти до тридцяти днів. До такого виду травм слід відносити: рани та пошкодження, які потребують лікування у травматологів або ортопедів.

3. Травми легкого ступеня, які не потребують стаціонарного лікування і не порушують загальної працездатності. До таких травм можна віднести: рани поверхневого характеру, потертості, садна, забиття, розтягнення та інші.

До найбільш поширених спортивних травм відносяться:

? Вивихи суглобів різного ступеня складності.

? Деформація або розтягнення м'язів.

? Переломи кісток, найчастіше, це кістки кінцівок.

? Переломи хребта.

? Розриви сухожиль.

13


? Розриви зв'язок.

Травми,	отримані	під	час	занять	спортом,	можуть

мати гострий або хронічний характер. Для гострих травм характерно раптове виникнення, наприклад, перелом руки або ноги під час падіння. Хронічні травми формуються тривалий термін під час постійних навантажень або надмірних навантажень. Приміром, тендинози - виникнення хворобливих відчуттів в області м'язів і сухожиль, які тривалий час піддавалися істотним навантаженням [54].

     Спорт вищих досягнень є сферою людської діяльності, для якої характерними є: підвищений рівень травматизму, різного виду професійні захворювання, передпатологічні та патологічні стани, які становлять загрозу для здоров’я спортсменів, ефективності їх тренувальної та змагальної діяльності [44].

     Найчастіше травми зустрічаються в футболі, що обумовлено як специфікою цього виду спорту, так і його масовістю. Найчастіше травмуються воротарі, нападники та гравці середньої лінії. Воротарі, в основному травмуються під час зіткнень, нападники – під час бігу, зіткнень, падінь. Основними видами ушкоджень є м’язово-сухожильні і остеосуглобні

– забої, розтягнення м’язів, розтягнення суглобів, вивихи, переломи тощо.

Близько 90 % травм припадають на нижні кінцівки.

     Найчастіше травмуються молоді гравці 18-19 років, досвідчені професіонали отримують травми значно рідше [4]. Високим травматизмом вирізняються також інші ігрові види спорту. Так, на чемпіонатах світу з гандболу, в кожному матчі в середньому один гравець з кожної команди отримує травму. Найчастіше трапляються пошкодження кисті, колінних і гомілковостопних суглобів. В основному це переломи, розриви зв’язок, забої, травми пов’язані з втомою організму [7].

     В спортивній гімнастиці біля 70 % травм бувають гострими. Найчастіше травмуються нижні кінцівки (50-65%), верхні кінцівки (35-50%), тулуб і хребет (15-20%). Серйозним ушкодженням піддаються колінний,

14


гомілковостопний, плечовий, ліктьовий і променево-зап’ястковий суглоби [16].

     Опитування великої групи ( більше 300 людей) спортсменів вищого класу – членів збірних команд різних країн, що спеціалізуються в плаванні, спортивних іграх (футбол, баскетбол, водне поло), єдиноборствах ( вільна боротьба), засвідчило, що з причини професійних захворювань і травм вони змушені пропускати від 7 до 45% тренувань, а також від 5 до 35% змагань.

     Багато видатних спортсменів вимушені значно більше часу та уваги приділяти лікуванню захворювань і травм, ніж власне тренувальній і змагальній діяльності. Окремі з них були вимушені перенести декілька дуже складних операцій, докласти величезні зусилля і час на реабілітацію та відновлення рівня підготовки. В безперервний процес тренувань, змагань, травм перетворилось життя багатьох видатних спортсменів, що спеціалізуються в боксі, тенісі, футболі, баскетболі, різних видах боротьби та інших популярних видах спорту. Тривалий час вважалось, що регулярна рухова активність і спорт знижують ризик захворювань, наприклад, верхніх дихальних шляхів. Однак в останні роки доведено, що позитивний вплив на стійкість до захворювань мають лише помірні фізичні навантаження[72, 73].

     Що стосується тренувальних і змагальних навантажень сучасного спорту, то вони пригнічують функцію імунної системи спортсменів і роблять їх організм більш сприйнятливим до різного виду інфекцій, проникнення вірусів і бактерій, а також утруднюють процес лікування. Наприклад, ангіни і грипоподібні симптоми більш характерні для добре підготовлених спортсменів, ніж для осіб, які не займаються спортом. Спортсмен, що захворів, триваліший час знаходиться в хворобливому стані та частіше страждає від рецидивів хвороби. Додатковими факторами, що послаблюють можливості імунної системи, є різноманітні стресові ситуації, що характерні для спорту [37].

     Втрата спортивного часу негативно відбивається на якості процесу підготовки, призводить до деадаптації організму спортсмена. Рекомендується

15


класифікувати спортивні травми: незначні (пропуск тренувальних занять до одного тижня), середні (пропуск тренувальних занять 1-3 тижні), серйозні (пропуск занять більше 3 тижнів). Більшість травм, які характерні для сучасного спорту, є незначними (71%), 20% - середньої важкості і 9% - серйозні [20]. Однак, більша частина навіть незначних травм може серйозно вплинути на результативність тренувальної та змагальної діяльності, а в 11%

випадків, в осіб які отримали травми ( переважно первинною травмою було розтягнення), через 2 роки після отримання цих травм виникають наслідки, що можуть стати непереборною проблемою для продовження спортивної кар’єри [35].

     Фактори ризику можуть бути пов’язані з зовнішніми і внутрішніми причинами. Зовнішні причини можуть бути обумовлені:

- умовами тренувального середовища;

- станом спортивних споруд, якістю спортивного інвентарю, обладнанням, форми;

- специфікою виду спорту;

- спортивними правилами, організацією і суддівством змагань;

- якістю харчування, застосуванням стимулюючих препаратів;

- нераціональною побудовою різноманітних компонентів підготовки – розминка, розпорядок роботи і відпочинку, тренувальні засоби, змагальна діяльність тощо; Внутрішні причини можуть бути обумовлені:

- віком спортсмена, його статтю, ростом, масою тіла, соматотипом;

- не залікованими травмами;

- наявністю захворювань;

- слабкістю і непропорційним розвитком м’язів;

- недостатнім рівнем гнучкості чи, навпаки, «розхлябаністю» суглобів;

- недостатньою техніко-тактичною майстерністю;

- психологічною нестійкою чи неадекватною поведінкою в складних умовах тренувальної і змагальної діяльності.

16


     При гострих травмах, як правило, домінують зовнішні фактори, а кумулятивні травми чи травми, що виникають внаслідок втомлюваності організму зазвичай обумовлені поєднанням внутрішніх і зовнішніх факторів ризику [26].


2.2 Причини виникнення травм



     Всі різновиди травмуючих факторів в спеціальній травматологічній літературі поділяють на фізичні, хімічні, біологічні та змішані. Через те, що в спорті найбільша кількість травм обумовлена впливом фізичних ( механічних

і температурних) факторів, а серед них найчастіше зустрічаються саме механічні (тобто поранення, забої, травми капсульно-зв’язкового апарату тощо).

Причини виникнення.

1. Безпосередні:

- організаційні причини (рівень теоретичної і практичної підготовки тренера; графік змагань; якість суддівства; незадовільне матеріально-технічне забезпечення тренувального процесу; санітарно-гігієнічні і метеорологічні умови);

- методичні причини (комплектування груп; відсутність розминки; недотримання принципу поступовості; форсування фізичних навантажень; недоліки лікарського контролю).

2.	Опосередковані, обумовлені індивідуальними особливостями спортсмена:

- низький рівень техніко-тактичної підготовки;

- слабка фізична підготовка;

- недостатній рівень морально-вольової підготовки; психоемоційна нестійкість;

- відхилення в стані здоров’я ( прихована або явна патологія ОРА);

- дисциплінарні порушення;

17


- інші причини.

Причини травматизму організаційного характеру

     Аналіз травм, що пов’язані з неправильною організацією навчально-тренувального процесу, дозволив встановити наступні обставини їх виникнення:

1) недостатній  рівень  теоретичної  і  практичної  підготовки  тренера  (

кваліфікація тренера). Для досягнення високих спортивних результатів надзвичайно важливо встановлення хороших, заснованих на взаємній повазі і довірі стосунків між тренером і спортсменом. Тренер повинен вміти підтримувати зі спортсменами рівні стосунки, проявляти витримку, бути здатним мобілізувати команду для досягнення перемоги, вселити в них віру в успіх. У випадку необхідності він повинен заспокоїти спортсменів, особливо тих, хто проявляє підвищену нервозність. Окрім цього, тренер повинен вміти своєчасно відзначити і заохотити тих, хто виступив успішно, підбадьорити тих, хто не зумів повністю розкрити свої можливості.

2) неправильно складений графік змагань (щільність змагань без врахування часу на переїзди, зміни часових і кліматичних поясів тощо):

- неправильне планування програми тренувальних занять і графіка змагань.

Деякі тренери, намагаючись швидко отримати високі спортивні результати, при складанні програми тренувань не завжди враховують фізичну і технічну підготовку спортсменів. Так, замість тренування для покращання загальної фізичної підготовки (ЗФП), тренери інколи занадто швидко переключають своїх підопічних на виконання розрядних нормативів з якого-небудь окремого виду спорту;

- велика кількість спортсменів, що займаються в групі, де тільки один тренер,

увага якого з даної причини розсіяна, призводить до травмонебезпечних ситуацій;

- проведення тренувальних занять без тренера;

18


- перенавантаження місць тренувань (гімнастичного залу, спортивної площадки тощо) великою кількістю спортсменів, в результаті чого зростає ймовірність отримання травми;

- зустрічний рух спортсменів, наприклад ковзанярів на катку чи обгін автотранспорту при тренуваннях велосипедистів. При цьому можливі травмонебезпечні зіткнення.

3) незадовільні гігієнічні умови проведення навчально-тренувальних занять і змагань, а також невідповідні метеоумови.

Донесприятливихсанітарно-гігієнічнихумоввідносяться:

незадовільний санітарний стан спортивних залів і площадок; погане освітлення, недостатня вентиляція, порушення встановлених норм температури повітря в приміщенні і води в басейні, підвищена вологість повітря (до 80-90%). Для попередження травм, що пов’язані з перевантаженням місць для тренувальних занять, необхідно слідкувати за виконанням встановлених санітарних на кожного спортсмена.

     Достатню роль у виникненні травм відіграють несприятливі метеорологічні умови при проведенні тренувань і змагань, наприклад, сліпучі промені сонця, дощ, сніг, туман, відлига, сильний вітер. Особливо високий показник травматизму, обумовлений цим фактором, в групі технічних видів спорту [59].

     Проведення змагань у великих містах із забрудненим повітрям може бути небезпечним для спортсменів, які спеціалізуються в бігу на довгі дистанції і марафоні, спортивній ходьбі, велосипедному спорті. Забруднене повітря сприяє помітному зниженню аеробної продуктивності спортсмена, істотно утруднюючи діяльність системи дихання. Особливо небезпечним є забруднене повітря для спортсменів які мають проблеми з дихальною і серцево-судинною системами, перш за все для тих, які страждають на бронхіальну астму [26].

4) відсутність відповідного матеріально-технічного забезпечення.

19


     Розвиток спортивної техніки останнім часом позитивно відображається на спортивних результатах практично у всіх видах спорту. Разом з тим ми є свідками не тільки підвищення ризику виникнення травм, але і певною мірою зміною характеру цих травм в бік їх ускладнення. Наприклад, в гірських лижах, удосконалення конструкції лиж і лижних черевиків призвело не тільки до збільшення швидкості спуску, але і до підвищення ризику отримання травми. Якщо раніше травми в цьому виді спорту частіше виникали в ділянці гомілковостопного суглобу, то останнім часом почастішали випадки перелому гомілки, а також комбінованих ушкоджень колінного суглобу.

     Рівень матеріально-технічного забезпечення під час проведення навчально-тренувального заняття і змагань висококваліфікованих спортсменів, як правило, достатньо високий. Поміж тим його недоліки в деяких випадках є однією з головних причин виникнення травм, що особливо проявляється в групі складно-координаційних і циклічних видів спорту.

5) зміни в правилах змагань.

     Травматизм в багатьох видах спорту обумовлений недоліками в правилах і умовах проведення змагань, хоча їх вдосконалення може значно його зменшити. Водночас лібералізм суддів, дозвіл ними надто силового єдиноборства (наприклад в хокеї з шайбою, гандболі, футболі), вільне трактування окремих пунктів правил на догоду глядачам, особливе ставлення до видатних спортсменів, яким дозволяється більше, ніж іншим, також є важливими причинами зростання травматизму в багатьох видах спорту [44].

Причини травматизму методологічного характеру

Аналіз	травм,	які	виникли	через	неправильну	методику	проведення

навчально-тренувальних занять, виявив наступні їх причини:

- неправильне комплектування груп спортсменів, коли в одній групі тренуються особи з різною фізичною і технічною підготовкою, а план занять складений без врахування цієї відмінності;

20


- неправильна побудова тренувань, яка проявляється у відсутності принципу поступовості в оволодінні руховими навичками, у відсутності індивідуального підходу до спортсмена;

- недостатність чи відсутність розминки перед тренуванням і виступом на змаганні або ж надмірно інтенсивна розминка, що може стати

причиною виникнення травми.

     Крім цього, збільшення спортивного травматизму обумовлюють також такі фактори, як зростання обсягів та інтенсивності фізичних навантажень, складність виконання тих чи інших вправ і прийомів.

     Таким чином, в підготовці спортсменів одним з основних причинних факторів спортивного травматизму є неправильне планування і не дотримання принципу поступовості (збільшення обсягів та інтенсивності фізичних навантажень).

Медико-біологічні причини травматизму

     Одним із суттєвих моментів, який може стимулювати виникнення м’язових травм, є виснаження запасів м’язового глікогену в результаті інтенсивної і тривалої роботи. Це призводить до порушення оптимальної для даного виду роботи структури рекрутування рухливих одиниць, залучення до роботи тих з поміж них які, як правило, не беруть участі в її виконанні. Зміна внаслідок цього структури руху може бути додатковим фактором ризику м’язової травми.

     Враховуючи, що 10-15% енергії що виробляється під час роботи, яка вимагає певної витривалості, поступає з білкових джерел, надмірно часті та тривалі навантаження аеробного спрямування, не підкріплені спеціальними дієтами, можуть призвести до зменшення м’язової маси внаслідок білкового катаболізму і підвищенню ймовірності травм [44].

     Брак вітамінів сприяє розвитку втомлюваності, уповільнює відновлювальні процеси і підвищує ймовірність травматизму. Встановлено, що збільшення потреби у вітамінах і мікроелементах практично пропорційно зростанню метаболічної активності. Раніше вважалось, що потреба у

21


вітамінах зростає швидше, ніж збільшення метаболізму внаслідок фізичних навантажень.

     До серйозних порушень стану здоров’я спортсменок, які перебувають в періоді інтенсивного статевого дозрівання, можуть призвести різноманітні дієти з невисокою енергетичною цінністю, що отримали розповсюдження в спортивній та художній гімнастиці, фігурному катанні. Непродумані дії зі зменшення маси тіла можуть призвести до демінералізації кісток і порушення менструальної функції. В результаті цього, ймовірність м’язового травматизму в спортсменок з порушеним менструальним циклом може бути в 2-3 рази вищою, ніж в спортсменок з регулярним менструальним циклом. Більше того, в таких спортсменок збільшується ймовірність демінералізації кісток і переломів, викликаних втомою [25].

     Проблему спортивного травматизму слід також розглядати, враховуючи вік спортсмена. Наприклад, дуже небезпечним стосовно переломів, що виникають від втомлюваності, є пубертатний період, коли кістки дітей більшою мірою, ніж дорослих, підвладні деформації і чутливі до надмірного механічного навантаження. Ймовірність травм у вікових спортсменів, які знаходяться на етапі збереження досягнень, зростає також в зв’язку з тим, що в них частіше даються взнаки попередні травми, і це робить відповідні ланки опорно-рухового апарату більш вразливими [44].

     Також потрібно зауважити, що значна кількість травм стається внаслідок порушення встановлених правил лікарського контролю, тобто через:

- допуск спортсменів до тренувань без попереднього лікарського огляду;

- неправильний розподіл спортсменів на групи без врахування статі, віку і фізичної підготовки;

- передчасного проведення тренувальних занять після тривалої перерви, наприклад після перенесеної хвороби, травми. Часто термін початку занять визначає не лікар, а тренер, що зовсім недопустимо [59].

22


Причини травматизму, обумовлені  індивідуальними властивостями

спортсмена

     До цієї групи ми відносимо причини, пов’язані з невідповідністю рівня фізичної, технічної, загальної, спеціальної, психоемоційної та вольової підготовки спортсмена і рівня складності поставленого перед ним завдання, що часто трапляється після тривалої перерви, перенесених травм, захворювань тощо.

     Як свідчать дані досліджень, всі травми обумовлені або вже вказаними об’єктивними причинами, або помилками технічного характеру при виконанні складних спеціальних прийомів і вправ, які стали результатом неправильного навчання в процесі багаторічної підготовки спортсмена.

     Ця обставина є непрямим показником організаційного і методичного рівня навчально-тренувального процесу, що в свою чергу, також опосередковано вказує на певні вади в теоретичній і практичній підготовці тренера.

Причини травматизму через недостатній рівень фізичної і технічної

підготовки спортсмена

     Досягненню високих спортивних результатів завжди передує багатогранний навчально-тренувальний процес, під час якого спортсмен вибірково розвиває ті чи інші групи м’язів, зміцнює кістки і суглоби, удосконалює координацію рухів. Крім цього, постійні тренування підвищують його працездатність. Необхідними умовами для досягнення цих результатів є повноцінне харчування і здоровий спосіб життя.

     Недостатня координація рухів у спортсмена призводить до технічно неправильного виконання вправ як під час тренувань, так і під час змагань, що в свою чергу, є причиною спортивної травми і низьких результатів. Травматизм від передчасного зносу тканин, пов’язаний з перенапруженням, виникає при багаторазово повторюваних чи технічно неправильно виконуваних вправ.

23


     Коли спортсмен отримує травму, то для встановлення її причин перш за все слід проаналізувати техніку виконання рухів. Це не тільки зменшує ризик травми, але і сприяє більш ефективному та економічному виконанню спеціальної вправи чи прийому. Вправи на техніку необхідно давати на початку тренування, коли спортсмен ще добре може концентрувати свою увагу на виконання елементів вправ. Крім цього, щоб уникнути монотонного, одностороннього навантаження, вправи на техніку потрібно чергувати з іншими вправами. Важливо, щоб спортсмен добре знав специфічні особливості свого виду спорту, адже це допоможе йому уникати травм.

     Розвиток м’язової сили завжди повинен випливати зі специфіки конкретного виду спорту. Саме це і визначає, в свою чергу, спеціальну програму розвитку сили. Головна мета силового тренування – покращення можливості м’язів виконувати роботу, яка вимагає більших зусиль. Тренувати потрібно перш за все саме ті групи м’язів, які найбільш інтенсивно функціонують в тому виді спорту, в якому спеціалізується конкретний спортсмен. Але це не означає, що, наприклад, метальнику досить тренувати лише м’язи рук. Йому також необхідне і всебічне силове тренування, під час якого зміцнюються і розвиваються всі м’язи тіла. Таким чином, повноцінний розвиток м’язів потрібен майже для всіх видів спорту. Добре тренована мускулатура зменшує ризик травм.

     Перенавантаження ОРА однотипними, повторювальними рухами може обумовити виникнення мікротравм, надривів чи дрібних розривів окремих м’язових і сухожильних волокон. Мікротравми, які спочатку ніяк себе не виявляють, з часом в результаті повторів проявляються вже симптомами серйозних пошкоджень.

Причини травматизму через низький рівень психологічної підготовки Психологічне напруження спо.......................