Теоретичнi основи аналiзу та оптимiзацii структури капiталу пiдприэмства

     1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
     
     
1.1. Сутність, завдання та напрями  капіталу підприємства
     
     На сучасному етапі розпочалось пoступoве впрoвадження в еконoміку країни?ринкoвих методів господарювання іпконкуренції, що потребує від підприємств підвищення ефективності їх діяльності, яка визначає здатність підприємств до фінансового виживання. Ефективність діяльності підприємства в основному характеризується показниками ефективності використання капіталу [ ].
     Підприємство є основним структуроутворюючим елементом ринкової економіки на сьогодні. Кожна організація, що проводить виробничу чи іншу комерційну діяльність має визначений капітал, що являє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав необхідних для здійснення господарської діяльності. Капітал є базою створення і розвитку підприємства та у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і робочого персоналу. 
     Капітал підприємства є одним з важливих факторів виробництва поряд з природними і трудовими ресурсами . Термін «капітал» по різному  трактується в економічній літературі . В  трактуваннях  виділяють функціональні особливості капіталу,  його речовинні ознаки,  вплив на формування фінансово-економічних результатів діяльності підприємства. На  практиці  дослідженню  теоретичних  особливостей  формування  та функціонування  капіталу  підприємства  приділяли  увагу  багато  вітчизняних та зарубіжних авторів.
     Сутність поняття «капітал підприємства», необхідно розглядувати з  зародження економічної думки. Першими ученими, в роботах яких з’являється поняття «капітал» була школа меркантилістів. Основними її представниками можна назвати У. Стаффорд, Де Сантус, Г. Скаруффі.  
       Аналізуючи одне з приватних господарств, представники школи меркантилістів визначали капітал, як конкретну суму грошових коштів, використовуючи яку можливе отримання додаткового доходу. Згідно з даним підходом, капітал розуміється як гроші або багатство. [92]
     Виходячи  з  підходу  представників  школи  меркантилізму,  можна стверджувати,  що  в  даному  випадку  капітал  уособлюється  в  конкретному приватному господарстві і аналізується в процесі його обігу. Процес  створення  нової  вартості  капіталу  меркантилісти  вбачали  в його обороті у зовнішній торгівлі:  прибуток створюється в процесі того,  що країна більш дорого продає або більш дешево купує. [92
     Таким  чином,  аналіз  капіталу  представниками  школи  меркантилізму зводився до аналізу його в сфері обігу та представлення у грошовій формі,  у вигляді золота або іншого металу. З розвитком економічної думки починають з’являтися нові підходи до визначення  поняття «капітал».  Люди  починають  замислюватися  по накопичення  багатства.  В  даний  час  з’являється  нова  школа  економічної думки – школа фізіократів. Основними представниками даної школи були: Ф. Кене,  Дюпон  де  Немур,  аркіз  Мірабо,  Мерсьє  де  Ла  Рів’єр,  Жан  Тюрго  та інші[32, 76].
     Головна  теза  яку  висловлювали  представники  школи  фізіократів заключалась  в  аналізі  виробничих  відносин.  Згідно  з  цією  тезою  частина капіталу,  яка  була  отримана  у  виробничому  процесі  не  витрачалася,  а заощаджувалася для майбутнього використання у виробництві. Головним  ідеологом  школи  фізіократів  можна  назвати  Франсуа  Кене, який,  на відміну від представників школи меркантилізму,  в капіталі вбачав не конкретну  грошову  суму,  а  ті  засоби  виробництва,  які  власник  може отримати за гроші. В  дослідженнях  Ф.  Кене  вперше  висловлюється  передбачення,  що капітал  можна  розподілити  на  дві  частини:  перша – «щорічні  витрати»,  які характеризують  ту  частину  капіталу,  яка  необхідна  для  виробництва продукції(сировина,  матеріали)  та  інша – «первісні  аванси»,  які представляють собою ту частину капіталу,  яка авансується у виробництво на тривалий час(перш  за  все  необхідний  інвентар  для  виробництва продукції) [158].
     У  висунутій  Ф.  Кене  гіпотезі  вперше  простежується  думка  розгляду капіталу  як  рухомої  величини.  Згідно  з  його  твердженням  капітал,  який функціонує  у  двох  формах –  виробничій  і  невиробничій,  постійно змінюється.  Ф.  Кене вперше звернув увагу,  що капітал можна розподілити на основний і оборотній.
     Разом  з  тим,  послідовник  Ф.  Кене  Адам  Сміт  не  підтримував  його концепції,  вважаючи,  що  капітал  являє  собою  частину  майна  власника,  чітка здатна  приносити  дохід.  Однак,  А.  Сміт  продовжує  розглядати  створення нової вартості капіталу в його постійному русі, відходячи від думки Кене, що капітал  можна  поділити  на  дві  частини.  Згідно  з  трактовкою  Сміта  капітал створює свою вартість в процесі обігу,  його можна поділити на дві частини, однак  тільки  одну  з  них(яка  безпосередньо  використовується  в  процесі обміну) можна розглядати як капітал[173].
     А.  Сміт  стверджував,  що  частину  неактивного  капіталу  власник використовує на засоби виробництва,  однак їх не можна розглядати в якості капіталу(їх не можна виразити у грошовій формі). Таке трактування капіталу згідно  з  підходом  меркантилістів.  Таким  чином,  А.  Сміт  є  послідовником ідей,  що  капітал  являє частину  багатства,  яка виражається  у  сумі  грошових коштів,  поділяв  капітал  на  дві  частини,  одна  з  яких  приносить  грошовий дохід, а інша – забезпечує отримання цього доходу. 
     А.  Маршал  був  послідовником  поглядів  А.  Сміта,  розвиваючи  його ідею (що капітал можна розглядати  у двох формах,  одна з який призначена для  отримання  доходу)  він,  на відміну  від  Сміта,  аналізував  створення грошової  вартості  капіталу  у  виробничому  процесі.  Таким  чином,  такий капітал  можна  було  назвати  торгово-промисловим  капіталом.  Розгляд капіталу у грошовій формі було у Маршала розвитком ідей меркантилізму.  У своїх  працях  Маршал  підвів  риску  першому  класичному  етапу  розвитку капіталізму[159].
     Інший  етап  економічної  думки  починає  Д.  Кейнс,  різко протиставляючи  себе  всім ідеям  класичної  школи.  Так,  перш  за  все,  він,  на відміну  від  класиків,  розглядає  капітал  не  як  засіб  рахунку,  що  накопичує свою вартість в процесі обміну,  а як засіб тривалого користування,  що може накопичувати  свою  цінність.  Кейнс  вважав,  що  необхідно  аналізувати  не реальну  обмінну  економіку,  а  інший  тип  господарства,  який  він  назвав «грошова економіка». На його думку,  в такій економіці капітал виконує свою самостійну  роль  та  виступає  мотивом  для  прийняття  рішення  власником. [175]
     Таким  чином,  на  основі  запропонованої  Кейнсом  концепції формування  капіталу  власника,  можна  зробити  ряд  висновків:  в  розгляд капіталу  вводиться  людський  фактор,  вводиться  поняття «ефективний попит»,  а  також  на  даному  етапі  капітал  розглядається  як самоорганізовуючийся  ресурс  при  залученні  соціальної  сфери,  держави  та індивіда.
     Критик та послідовник Кейнса– Дж.Р.  Хікс вводить найбільш важливе, на  наш  погляд,  поняття.  В  своїх  роботах  він  розглядає  конкретне  приватне господарство  як  динамічну  систему,  таким  чином  вводячи  в  аналіз  фактор часу(ситуація  може  змінюватися  не  через  недосконалість  ринків,  а  через тривалість часу та зміну факторів виробничого циклу). Разом  з  тим,  Хікс  в  своїх  роботах  відходить  від  грошової  теорії вартості капіталу.  Він пропонує розглядати капітал не як гроші,  що здатні в процесі  обміну  приносити  дохід,  а  як  різновид  цінних  паперів,  які безпосередньо не використовуються у виробничому процесі[162]. Інший  етап  економічної  думки  розвивається  у19  столітті.  Його основоположниками  були  К.  Марк  та  Ф.  Енгельс  і  він  отримав  назву «марксизму».  На  фоні  зміни  соціалістичної,  соціал-демократичної  та демократичної думки,  марксисти розглядають капітал не як вічний ресурс,  а як ресурс,  що використовується у виробничих відносинах,  де і створює свою вартість[91].
     На  думку  Маркса,  капітал  не  є  сумою  матеріальних  та  виробничих засобів.  Він розглядає капітал,  як засоби виробництва,  що перетворилися на капітал,  які самі собою не являють капітал.  На відміну від меркантилістського підходу, Маркс не ототожнював капітал з золотом або сріблом. .
     Необхідно також відзначити інший значний внесок К.  Маркса у вчення про  капітал.  Він  запропонував  розподіл  капіталу  на  постійний  і  змінний.
     Постійний  капітал  розглядається  як  вартість  всіх  засобів  виробництва  і розпадається на основний капітал і оборотний капітал.  Основний капітал,  за визначенням  К.  Маркса,  це  засоби  праці,  функціонуючі  в  процесі виробництва повністю і переносячи у міру зносу свою вартість на продукт по частинах.  Подвійна  природа  основного  капіталу  полягає  у  тому,  що перенесена  частина  вартості  обертається  разом  з  продуктом –  переходить  з товарної  форми  в  грошову,  а  решта  вартості  разом  з  його  споживацькою вартістю залишається закріпленою у сфері виробництва,  поки не зношується весь основний капітал.
     Головним  здобутком  підходу  К.  Маркса  є  розкриття  об’єктивної обумовленості  такого  розподілу.  Проведений  їм  аналіз  показав,  що  тільки змінний  капітал,  дійсно  застосований  в  процесі  праці,  створює  додаткову вартість[91].
     Важливим  здобутком  К.  Маркса  був  розгляд  капіталу  як  самостійно зростаючої вартості,  що функціонує  у виробничому процесі.  Згідно з даним підходом,  капітал  проходить  три  стадії:  виробничу,  грошову  і  товарну, перетворюючись з однієї в іншу, він і створює нову вартість. Представниками іншої школи економічної думки – маржиналізму –  які внесли  значний  вклад  у  розгляд  капіталу,  були  Сей,  Сеніор,  Бастіа,  Мілль. Дані  вчені  при  розгляді  капіталу  багато  в  чому  базувалися  на  поглядах представників класичної школи.
     Жан-Батист Сей в своїх роботах розглядав капітал,  як засіб створення нової вартості. В своєму «Трактаті політичної економії», він визначив капітал як  суму  цінностей,  за  рахунок  яких  підтримується  виробництво  та створюється будь-який інший дохід[125].
     Разом  з  тим,  на відміну  від  існувавших  на  той  час  підходів,  Ж-Б.  Сей вважав,  що  у  процесі  створення  нової  вартості  рівноправно  приймають участь  праця,  капітал  та  природа.  Одночасно,  Сей  віддавав  перевагу  тим підприємствам,  які  комбінують  ці  фактори  виробництва  з  метою  створення нового ефекту.
     Джон Стюарт Мілль в своїх  вченнях поділяв думку  А.  Сміта.  В своїх роботах він приділяв увагу капіталу як функції зберігання,  стверджуючи,  що «Все,  що  необхідно  для  утримання  та  застосування  праці  людей...  повинно бути спочатку накопичене шляхом зберігання,  хтось повинен його виробити та утриматися від споживання» [174].
     Сеніор  в  своїх  працях  також намагався  розвивати  ідеї  класичної політекономічної школи,  розглядаючи капітал,  як функцію зберігання.  Разом з  тим,  він  висунув  свою  власну «теорію  утримання»,  згідно  якої  вартість визначається не працею,  а витратами виробництва,  які обумовлені працею і капіталом[160].
     Згідно з його теорією,  капітал виникає в результаті жертви капіталіста, який  заощаджує  частину  капіталу,  що  не  використовується  у  виробничому процесі задля видачі заробітної плати та заохочень. Таким  чином,  наукове  пізнання  капіталу  невід’ємно  від  історичної еволюції  економічної  думки.  Основні,  розглянуті  вище,  періоди  розвитку економічної теорії та визначення капіталу представлені в табл. 1.1.
     Капітал за визначенням класичної економіки — один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому .На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.
     Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.
     Різні погляди щодо визначення сутності категорії «капітал підприємства» вітчизняними вченими та нормативно-правовими актами наведено в табл. 1.1.
     Таблиця 1.1
     
     Трактування поняття «капітал підприємства»
     
№
Автори, джерела
      Визначення
      Коментар
1
      2
      3
      4
1
Поддєрьогін А.М. [3]
Капітал - це кошти, якими володіє підприємство для здійснення своєї діяльності з метою отримання прибутку.
Поняття досить чітке та зрозуміле. 
2
Подольська В.О. [4]
Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. 
Поняття досить вузьке. Не характеризує  основні ознаки капіталу.
3
Крамаренко Г.О.,
Чорна О.Є. [5]
Капітал - це вартість засобів у 
грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які 
інвестуються у формування його активів.
Дане поняття є не досить повне. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів.
4
Катан Л.І. [6]
Капітал - це накопичений шляхом збереження запас економічних благ у формі, грошових коштів та реальних капітальних товарів, що залучаються його власникам в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язане з фактором часу, ризику і ліквідності.
Дане твердження 
висвітлено зрозуміло та повно. 
      55
Бланк І.А. [7]
Капітал - це матеріальні, грошові і фінансові вкладення, які достатні для виконання господарсько-фінансової діяльності і створення додаткової вартості.
Твердження розкрито не широко але досить зрозуміле і чітке, ресурсів для задоволення потреб власника
     
     Із наведених вище визначень поняття «капітал підприємства» можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під капіталом певні грошові накопичення, доходи і надходження або фонди грошових ресурсів.  Так І.О. Бланк, зазначає, що оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення використання власних і залучених джерел, за якого забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості, тобто максимізується його ринкова вартість. Уточнюючи вище зазначене, під «капіталом підприємства» ми розуміємо фінансові ресурси підприємства, авансовані ним на формування активів, необхідних для забезпечення безперервної його діяльності з метою максимізації прибутку. 
     Розглянувши трактування капіталу підприємства різними ученими, нами виділені декілька підходів. Одні автори під капіталом підприємства мають на увазі всю власність, що знаходиться в його розпорядженні, сформовану як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових засобів. Деякі автори при визначенні об’єму капіталу підприємства виключають короткострокові зобов’язання, залишаючи в його складі тільки активи, сформовані за рахунок власного (акціонерного) капіталу і довгострокових фінансових зобов’язань. Третій підхід до визначення суми капіталу заснований на виключенні із загальної валюти балансу тільки короткостроковій кредиторській заборгованості нефінансового характеру (товарного кредиту, що надається постачальниками). Виходячи із запропонованого нами поняття капіталу, можна стверджувати, що капітал підприємства формується за рахунок різних зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування та розподіляється на матеріальні і нематеріальні активи, що створюють дохід, приймаючи участь в різних виробничих процесах. У зв’язку з цим, виникає необхідність розгляду особливостей формування структури капіталу підприємства.
     Структура капіталу – спеціальне логічне поняття, введене в сучасний фінансовий аналіз для позначення комбінації (співвідношення) джерел позичкового і власного фінансування, яка прийнята в підприємства для реалізації її ринкової стратегії. Сьогодні цей термін часто замінюють поняттям «фінансовий важіль», і цей вираз увійшов до лексикону не випадково. Важіль – інструмент, що полегшує або примножує ефект затрачених зусиль. Залучення позичкового фінансування повинне працювати на стратегічні задачі власника. У контексті фінансування термін «фінансовий важіль» посилає нас до регулярної практики фінансування довгострокового розвитку за рахунок позичкових засобів заради досягнення інтересів власника, а точніше, заради зростання ринкової вартості активів підприємства.
     Разом з тим, необхідно розділяти поняття склад та структура капіталу підприємства.
     Склад капіталу підприємства – це сукупність (перелік) елементів, що його створюють, а структура – співвідношення (питома вага) даних елементів.
     Склад і структура капіталу підприємства чинників виробничого, економічного і організаційного характеру, що визначаються поряд, в різних галузях і підгалузях економіки різні. У таких фондомістких видах економічної діяльності підприємства, як виробництво машин та устаткування переважаючим елементом капіталу є амортизаційні відрахування. У легкій промисловості і торгівлі значна частка належить заробленому прибутку. Разом з тим, одне підприємство на різних етапах діяльності має в своєму розпорядженні різний склад і структуру капіталу.
     Наприклад, на етапі становлення воно фінансується за рахунок власних або позичкових засобів, а у міру його подальшого розвитку з’являться зароблений власний капітал у вигляді прибутку, неорганізований позичковий капітал функціонування. Причому, власний і, особливо, позичковий капітал підприємства розглядаються не тільки як основні елементи капіталу підприємства, але і як джерела додаткового його приросту. Зокрема, позичковий капітал підприємства притягується для максимізації прибутку або ринкової вартості підприємства.
     Кінцева структура капіталу підприємства визначається шляхом аналізу міри впливу окремих джерел додаткового капіталу на той, що функціонує спочатку і зміни в ньому співвідношення власної і позичкової складової. 
     Таким чином, проблема формування та ефективного використання капіталу підприємства припускає рішення питань про обсяг потреби, його склад і структуру, джерела додаткового капіталу, кінцевої структури капіталу підприємства ступеня його цільового використання, а також про фінансовий результат діяльності підприємства.
     Основною метою формування капіталу є задоволення потреби в придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позиції забезпечення умов ефективного його використання.
     Потреба в ресурсах являє собою їх грошовий еквівалент для створення і підтримки виробничо-технічної бази підприємства, достатнього запасу оборотних виробничих фондів і фондів обігу на початковій стадії діяльності підприємства і при подальшому його розвитку.

.......................