Соціологія релігії як галузь соціологічного знання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ







КОНТРОЛЬНА РОБОТА



З дисципліни: соціологія релігії

На тему: Соціологія релігії як галузь соціологічного знання




Виконав:                                                                     студентка групи СТ-521
                                                                                       Криштановська О. С.


Перевірив:                                                                        доц. Мельніков А.С.


                                                          2015
ПЛАН

ВСТУП	3
1. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ.	4
2. РОЛЬ СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ В СУСПІЛЬСТВІ	10
ВИСНОВКИ	14
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:	15
























ВСТУП
     З давніх часів людство мало віру. Віру у вищі сили, сили природи, богів, володарів та ін. З часів язичництва до нашого часу, кожна людина прагне знайти сенс життя та віру. Зараз існує безліч вірувань, релігій та ідеологічних вподобань і кожен має право обирати те, що йому до душі. У духовному житті людини важко знайти щось менш значуще, ніж релігія. Релігія здавна була носієм культурних цінностей, та й сама вона є однією з багатьох форм культури. Форми людської віри набули певних обрисів у суспільстві: з’явився окремий соціальний інститут. Соціальний інститут є опорою суспільства,на ньому тримається наше соціум, може функціонувати, розвиватися та покращуватися.
     З точки зору соціолога, поняття релігії розглядається як соціальне явище. Він намагається зрозуміти  суть релігійної сфери, як організовані релігійні групи, які норми та цінності сповідують їх члени, яка роль релігії у житті окремих вірян та суспільства в цілому. Тому, очевидно, що проблема релігії буде актуальною для вивчення завжди.
     Об’єкт дослідження – соціологія релігії.
     Предмет – соціологія релігії як галузь соціологічного знання.
     Мета дослідження – дослідити релігію з соціологічної точки зору.
     Завдання дослідження:
1) розглянути науковий апарат та історію розвитку соціології релігії;
2) розкрити роль релігії у суспільстві.
     
      







1. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ.
     Серед великого різномаїття наук, соціологія релігії займає не останнє місце. Вона є однією з релігієзнавчих наук та соціологічною галуззю. Для докладного вивчення соціології релігії треба  дотримуватися декількох важливих положень: визначити роль і місце серед інших наук про релігію, співвідношення соціології і теології, також враховувати суспільну значущість і гостроту проблематики, що стосується релігії, взаємодію релігії та інших наук, близьких до вивчення соціуму.
     Соціологія релігії – це галузь соціології, яка вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами у суспільстві; проблеми релігійності, секуляризації, психології віруючих[7]. 
     Об'єктом соціології релігії є дослідження релігії як соціального феномена, процесу виникнення, розвитку релігії, її місця у духовному житті суспільства.
     Предметом даної галузі соціології є вивчення впливу релігії на соціальні процеси, взаємодії релігії і суспільства, духовного і соціального життя. Отож, вивчаючи ту чи іншу релігійну систему, соціологія релігії найменше переймається дослідженням її канонічного змісту, особливостями віросповідання, релігійного культу, релігійних традицій. Натомість вона вивчає релігію як організуюче начало, як форму суспільної свідомості і суспільної поведінки.
     Таким чином, cоціологія має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто вона вивчає релігію, доступну для спостереження, опитування, інших емпіричних методів доcлідження соціальної поведінки людини: як утворюються і функціонують релігійні інститути та групи, завдяки чому вони зберігаються чи перестають існувати, які відноcини складаються між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що є основою ритуальних дій тощо. Для cоціології релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософії, що вивчає питання істинності чи хибності релігійних постулатів, cоціологію найперше цікавить те, як ці вірування поряд з релігійними організаціями впливають на поведінку людини.
     Предметом соціології релігії може бути не тільки релігійна система в цілому, а окремі релігійні організації чи групи, адже вони є самостійним суб'єктом соціального життя і соціальної структури суспільства і неабияк впливають на свідомість і поведінку особистості.
     Релігія займає особливе місце у культурній спадщині людства, її вплив на суспільство трактувався представниками різних наукових течій неоднозначно. В одних випадках вона вважалася ледве не панацеєю для всіх "земних (суспільних) хвороб", у інших розглядалася як "опіум для народу". Тому завдання сучасної соціології релігії є не тільки вивчення релігії як соціального інституту, а й дослідження його неупереджено. Це означає, що соціологічна наука прагне як найглибше дослідити сутність релігії як соціального феномена, і відкинувши догматизм, виявити реальні обриси впливу релігії на соціальні процеси, явища та соціальну структуру суспільства.
     Як і кожна галузь соціологічних знань, соціологія релігії має власний категоріальний апарат. Серед основних категорій даної галузі соціології можна виділити такі як релігія, віра, релігійні відносини, релігійна свідомість, релігійна поведінка, релігійна діяльність, релігійні норми, релігійна психологія.
     Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Проте свої витоки галузь бере ще з епохи Просвітництва. Саме тоді з'являється соціально-філософська критика феодальних відносин і церкви як соціального інституту з боку французьких матеріалістів К.-А. Гельвеція, П.Гольбаха, Д.Дідро. У їх розумінні Всесвіт безмежний і матеріальний і виник без втручання надприродних сил. Зокрема, Гольбах писав, що матерія — те, що діючи на органи чуття, викликає відчуття, а рух — спосіб існування матерії. Всесвіт же є неосяжним не завдяки Всевишньому, а завдяки єдності матерії і руху. У той же час релігія, на думку матеріалістів, є виключно соціальним явищем, яка дозволяє панівним верствам, зокрема дворянству і духовенству вводити в оману широкі маси населення. Фактично сакраментальною виступає у даному контексті фраза Вольтера, яка стосується панівних верств тогочасного суспільства — "Якби Бога не існувало, його слід би було вигадати". Така критика сприяла пробудженню зацікавленості до питань про соціальну зумовленість релігії та її роль у житті суспільства.
     Одна з особливостей соціального розвитку західного суспільства у той час полягала у зростаючій складності і диференціації соціальних інститутів. У зв'язку з цим виникало питання про роль релігії у низці таких чинників, як економіка, сім'я, освіта, політика тощо, про взаємозв'язки з ними релігії і про єдність суспільства, яке розвивається шляхом зростаючої складності та диференціації. Особливої гостроти набуло питання про ставлення релігійної ідеології, тобто теології, до науки, в якій просвітники вбачали рушійну силу розвитку суспільства.
     Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення, був І.Кант (1724 - 1804). Він уперше відрізнив сутність релігійного знання від його практичного застосування. Релігія, як довів філософ, несе у собі не тільки синкретичне знання, а й практичне застосування, тобто здатність впливати на соціальні процеси в суспільстві. Людина, божественна від природи, разом з тим є й істотою природною, а віра у Бога є наслідком людської моральності. Тоді логічною є не побудова держави за волею Божою, яку вона згодом доносить людям, а навпаки, побудова її на моральних засадах суспільства. Держава ж повинна захищати не релігійний догматизм, а насамперед демократичні свободи, однією з яких і є свобода віросповідання.
     Початок формування соціології релігії багато в чому став можливим завдяки полеміці між філософом-ідеалістом Г. Гегелем та яскравим релігійним критиком Л. Фейєрбахом.
     Г. Гегель стаючи на захист абсолютистської прусської держави доводить, що держава має спиратись на релігійні засади, бо релігійний культ закладає основи державного порядку і підлеглості, покірливості. Державу він називає виявом Божої волі на Землі. Натомість Л. Фейєрбах виступив з різкою критикою релігії. Він доводить, що виникнення релігії не стало наслідком вияву Божої волі, а лише через пошук щастя людиною. Він пише, що людина прагне бути щасливою, а тому знаходить в релігії щастя, хоче бути досконалою — знаходить в релігії досконалість, хоче бути безсмертною — знаходить в релігії безсмертя. Тільки людина, доводить філософ, є початком і кінцем релігії, і починаючи з Бога, повертається до себе. Таким чином, Л. Фейєрбах пояснив джерела витоків релігійної свідомості.
     Матеріалістичні ідеї Л. Фейєрбаха, що виявились у специфічному критичному ставленні до релігії, розвивали і теоретики марксизму. К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що релігія має суто соціальну природу і є явищем історичним. Релігія породжується виключно соціальними процесами, що протікають в суспільстві, насамперед економічними. Релігія, згідно марксизму, здійснює примусовий вплив на людей, як і будь-який інший соціальний інститут. К. Маркс уперше виділив компенсаторну функцію релігії, сутність якої полягає у розумінні індивідом того, що страждання у цьому світі не даремні, вони знайдуть реалізацію у майбутньому, у царствуванні поруч з Богом.
     Створення підґрунтя для появи соціології релігії стало можливим завдяки теоретичним доробкам видатних класиків соціології — О. Конта та Г. Спенсера.
     О. Конт вбачає сутність релігії у служінні благу людства, його єдності. Релігія, як вважав учений, зосереджує усі прагнення людської природи і керує політикою, філософією і мистецтвом. Релігія — невід'ємна складова історичного розвитку, була його основною детермінантою під час так званої теологічної стадії, що охоплювала первісну общину, рабовласництво і феодалізм. З переходом до позитивної стадії релігія втратила своє монопольне домінування в суспільстві, проте усе ж відіграє важливу роль як зв'язуючий фактор, що об'єднує усі соціальні інститути.
     Г. Спенсер визначив релігію суто соціальним явищем і виділив її соціальні функції — підсилення сімейних зв'язків, управління поведінкою людей, посилення національної єдності, виправдання інституту власності. Так само, як і Конт, Спенсер вважав, що релігія виступає зв'язуючим елементом у взаємодії соціальних інститутів.
     Фундаторами соціології релігії як наукової дисципліни вважаються Е. Дюркгейм і М. Вебер.
     Е. Дюркгейм, як і більшість його сучасників, розглядає релігію як суто соціальне явище. Більше того, він перебільшував роль релігійної свідомості, ототожнюючи її з соціальною свідомістю. Так, ознакою релігійної свідомості є не віра у надприродні сили, а поділ усіх соціальних явищ на два типи — світські і священні.
     Аналізуючи священні символи первісних релігій, Е. Дюркгейм дійшов висновку, що священність є втіленням колективних ідей. Тому призначення релігії те ж саме, що й права та моралі — забезпечення соціальної рівноваги і стабілізації суспільства. В сучасному суспільстві патріархальний принцип колективізму знайшов своє відображення у "релігії людяності", усвідомленні цінностей окремого індивіда. Як наслідок, учений виділяє дві функції релігії - консолідуючу, бо вона забезпечує соціальну згуртованість і стимулюючу, оскільки релігія здатна забезпечити соціальний прогрес.
     М. Вебер вивчає головним чином cвітові релігії, що допускають порівняно високий рівень cоціальної диференціації, значний інтелектуальний розвиток, появу особистості, наділеної ясною самосвідомістю.
     М. Вебер класифікує релігії й на підставі їхнього різного відношення до світу. Так, для конфуціанства характерне прийняття світу; навпроти, запереченням і неприйняттям світу характеризується буддизм. Деякі релігії приймають світ на умовах його поліпшення й виправлення. Такими релігійними системами є іслам, християнство, зороастризм [2, с. 404-407].
     Таким чином, метод порівняння й класифікації, який використовує М. Вебер, вимагає постійного розрізнення, протиставлення феноменів релігійної свідомості. Підставою для цього в М. Вебера служать ідеальні типи, що виступають як раціональне, харизматичне й, нарешті, традиційне начала [2. с. 399].
     Під цими ідеальними типами розуміються цінності: 1) етика братньої любові (добро); 2) звільнений від цінностей і суто функціональний розум, тобто формальна раціональність; 3) стихійно-екстатичний початок, харизма, основа магічних релігій (ірраціональна, стихійна сила - краса).
     Без сумніву, що ці три начала — ідеальні типи, які не зустрічаються, як правило, у чистому вигляді в емпіричній реальності. Однак немає сумніву й у тому, що вони являють собою базові цінності, які так само тяжіють одна до одної й протистоять одна одній, як і сконструйовані відповідно до них ідеальні типи. М. Вебер розглядає релігію як останню основу цінностей. При цьому примирення ворогуючих цінностей, за М. Вебером, неможливо: ніяке наукове мислення не в змозі знайти достатню підставу для переваги однієї групи цінностей над іншою. Таким чином, Вебер показав, наскільки духовні цінності можуть впливати на соціальні процеси. Таку точку зору він обстоює у своїй найвідомішій праці — "Протестантська етика і дух капіталізму", де вчений яскраво демонструє процес побудови капіталізму на основі релігійної етики протестантизму.
     Так само, як і М. Вебер, функціональний аналіз у дослідженні релігії застосовував і англійський соціолог польського походження Б. Малиновський (1884 - 1942), котрий займався порівнянням релігії і магії. Релігію учений розглядав як дієвий засіб у подоланні соціальних криз.
     Отже, праці О. Конта. Г. Спенсера, К. Маркса, Е. Дюркгейма, М. Вебера, Б. Малиновського та інших учених стали теоретичними засадами у царині соціології релігії. Подальший розвиток соціології релігії пішов шляхом намічених її родоначальниками підходів: релігія і стабільність суспільства, релігія і соціальні зміни, релігія і соціальний прогрес[3, с. 285-290].

2. РОЛЬ СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ В СУСПІЛЬСТВІ
          Релігія як cуcпільний феномен виконує різні cуcпільні функції, задовольняючи тим самим різного роду потреби окремих індивідів, груп, націй. Однак найважливішим є те, що в різних cуcпільcтвах різні релігії виконують неоднакові функції, тобто неможливо заcтосувати універcальний функціоналізм до вcіх релігій. Cвіт розмаїтий, динамічний, і в цьому його цікавість і незавершеність. Так воно є і буде, поки що мусимо жити в таких реаліях, які дані природою, законам якої підлягаємо.
          У функціоналістcьких теоріях релігія подається як універcальний чинник інтеграції і стабільності cуспільства. Це можливо тому, що суспільство представляється як певне духовно-культурне ціле, в якому інтеграція і стабільність можуть бути забезпечені тільки за допомогою духовно-культурних чинників, релігійних символів та прогресивного людського вибору, який людство покликане здійснювати, проте через негативних земних лідерів людство інколи схиляється до хибного вибору.
     Деякі cоціологи на цьому етапі вважають, що в сучасному демократичному cуспільстві інтеграція все більшою мірою забезпечується законодавством та cистемою прав і таку роль провідника  загальнолюдських цінностей беруть на cебе все більшою мірою правові інститути.
        Однак парадокcальним на перший погляд є те, що релігія може слугувати чинником дезінтеграції і бути до певної міри диcфункціональною, наприклад, в економіці, медицині, якщо перешкоджає введенню нових технологій і пошуку нових наукових відкриттів. Проте ствердною така заявка не може бути, бо Господь дав людям розум для аналізу, отже, роздуми маємо вести з позицій динамічних змін і мудрості пізнання cвіту та використання природних і трудових ресурсів. Релігія в одних випадках може діяти як чинник cтабілізації, а в інших,як чинник, що викликає конфлікти та потрясіння.
         В. Гараджа виокремлює чотири найхарактерніших типи функцій для релігії, що визначають її соціальне обличчя:
• функція значення, або смислополагання;
• функція належності, або ідентифікації;
• функція соціальної інтеграції та стабільності;
• функція сакралізації культурних цінностей, головним чином етичних [4, с. 118].
          Сучасні вітчизняні релігієзнавці вказують, що функції релігії можна подати через такий інтегративний вираз, як “соціальні функції релігії”. Зміст її розкривається поняттями “компенсаційна функція”, “комунікаційна функція”, “світоглядна функція”, “інтегративна функція”, “регулятивна функція”, аксіологічна функція”, “теологічна функція”, “терапевтична функція”, “емансипаційна функція”, “етноформуюча функція” та ін. З погляду соціології релігії, кожна з функцій є широкою проблемою соціологічного дослідження, яке дасть відповідь про розвиток соціуму через удостоєння себе та отримання Божої благодаті, якщо люди цього варті [1, с. 149].
          До визначення функцій релігії підходять значно простіше й прагматичніше такі автори, як А. Єршев, М. Лукашевич, виокремлюючи наступні:
  • світоглядна функція. З релігійної точки зору ця функція включає в себе певне світобачення (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини та ін.), світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу та самовідчуття людини). Релігійний світогляд реалізується у поведінці та стосунках віруючих між собою, в релігійних і нерелігійних структурах. Світоглядну функцію релігії називають ще функцією смислополагання (або функцією значення). Свого часу М. Вебер розглядав її як основну для всіх релігій. Релігія дає таку картину світу, таке його розуміння, в якому несправедливість, туга і смерть мають вигляд “кінцевої перспективи”, тобто незаслужені страждання на землі будуть компенсовані добром після смерті;
 • компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію компенсатора, яка реалізується в релігійному “доповненні” дійсності, а також у релігійній розраді. В релігії відбувається уявне зняття суперечностей: соціальна нерівність перетворюється на рівність у гріховності, в стражданні; безсилля людини компенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним; світ зла і несправедливості замінюється “Царством Божим” (“Царством Небесним”). Велике значення має психологічний аспект компенсаторної функції: релігія може виступати засобом зняття стресових ситуацій;
     • комунікативна функція. “Богоспілкування” є вищим типом спілкування, а спілкування з “ближнім” — другорядним. Богослужіння в храмі, молитовному домі, участь у таїнствах, громадська молитва розглядаються як головний засіб спілкування та єднання віруючих з Господом та один з одним;
     • регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, настанови, стереотипи, культова діяльність та релігійні організації виступають регуляторами поведінки людей в соціумі.
         У процеcі спілкування віруючих виробляються певні правила і норми поведінки, які слугують cоціальними регуляторами. Кожна релігія виробляє свою ціннісну систему відповідно до особливостей віровчення. Релігійні норми — це cистема вимог і правил, спрямованих на реалізацію релігійних цінностей особистістю в суспільстві, які є найвищими цінностями, коли їх по-Божому культивуємо і реалізуємо своїми діями, помислами в cуспільстві.
  • легітимізуюча функція. Релігія як один із важливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функції суспільства, як узаконення певних норм  і принципів поведінки, які підтримували б стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували б ціннісно-правові основи цього порядку (такий підхід обґрунтовував свого часу представник функціоналізму, американський соціолог Т. Парсонс) [5, с. 64]. Йдеться не просто про формування цінностей і   морально-правової системи, а й про легітимізацію, тобто обґрунтування й узаконення самого ціннісно-нормативного порядку. Дотримання цього позитивно вплинуло б на всіх членів суспільства;
     • ідеологічна функція релігії. З легітимізуючою функцією соціології релігії пов’язано розуміння ідеологічної функції релігії. Так, залежно від того, які соціальні сили, інтереси відображає  та чи інша релігія, вона може виправдовувати і тим самим узаконювати існуючі порядки, або ж засуджувати їх. У суспільстві вона може відображати точку зору певних груп, прошарків, класів, партій, громадських об’єднань. Навіть претендувати на роль єдино правильної та протистояти іншим релігіям, які не є традиційними для певного етносу, але коли ідеологія справедлива;
    • інтегративна функція. Ця функція релігії може виступати як чинник інтеграції суспільства, групи. Вона обґрунтована в соціології релігії представниками функціоналізму, який розглядає суспільство як соціальну систему, в якій усі складові мають гармонійно поєднуватися і відповідно гармонійно працювати на стабілізацію суспільства, цьому  повинна  сприяти  релігія.  Е. Дюркгейм (один з основоположників функціоналізму) порівнював релігію з клеєм, вона ніби допомагає людям усвідомлювати себе як моральну спільність, скріплену найдосконалішими цінностями, які досягло суспільство. Релігія дає людині можливість самовизначитись у суспільній системі і тим самим об’єднатися в ній з різними звичаями, поглядами, цінностями, віруваннями людей. З допомогою культу релігія конструює суспільство як ціле: підготовлює індивіда до соціального життя та гуманістичної, високоморальної життєтворчості. Проте інтегративна функція релігії не реалізується автоматично. Вона потребує наявності в суспільстві соціальних сил та умов, що сприяють його інтеграції. Це й вимагає від духовних отців, сім’ї, державних інституцій серйозної підготовки і праці над подоланням зла та утвердженням високоморальних вчинків у життєвотворчості.
         Таким чином, підбиваючи підсумок аналізу соціальних функцій релігії, слід мати на увазі їх дію в соціумі комплексно, враховуючи при цьому вплив Божої благодаті (про що і в наші дні певна група науковців боїться відкрито говорити)[6, с. 26-30].







ВИСНОВКИ
     Отже, можемо зробити висновок, що соціологія релігії виступає як галузева соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його проявах, визначивши тим самим її за об’єкт дослідження. Об'єктом соціології релігії є дослідження релігії як соціального феномена, процесу виникнення, розвитку релігії, її місця у духовному житті суспільства.
Предметом даної галузі соціології є вивчення впливу релігії на соціальні процеси, взаємодії релігії і суспільства, духовного і соціального життя.
Релігія відіграє важливу роль в житті соціуму. З позиції спеціаліста-соціолога головним завданням стоїть вивчення проблем конфліктів міжрелігійного характеру, проведення соціологічних моніторингів, за допомогою яких визначатиметься рівень напруженості населення з релігійної точки зору та вироблення рекомендацій щодо подальшого покращення духовного стану суспільства.

















СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Академічне релігієзнавство: Підручник/ Занаук. ред. проф. А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.
2. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / М. Вебер. – К.: "Основи", 1998. – 534 с.
3. Вербець В.В. Соціологія: Навчальний посібник / В. В. Вербець, О. А. Субот, Т. А. Христюк. – К.: КОНДОР, 2009.- 550 с.
4. Гараджа В. И. Социология религии: Учеб. пособие для студ.  и асп. гуманит. спец / В. И. Гараджа. — М.: Аспект Пресс, 1996. — 239 с.
5.Ерышев А. А. Социология религии: Учеб. Пособие / Н. П. Лукашевич. — К.: МАУП, 1992. — 120 с.
6. Пірен М. І. Соціологія релігії: Підручник / М. І. Пірен. - К.: ДП "Видавничий     дім "Персонал", 2008. - 344 с.
7. Соціологічний словник [Електронний  ресурс] / Режим доступу до ст.: http://gufo.me/soc_a 
     
2


.......................