Генеалогічна класифікація мов

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

























Реферат

на тему:



Генеалогічна класифікація мов





Виконала:

Студентка 1-го курсу РГФ

16 групи

Кучеренко Т. В.

Перевірила:





	

	

	2010

	
План

	

Вступ

Генеалогічна класифікація мов

Індоєвропейські мови

Висновок

	




Вступ

	

	Нині у світі за різними даними нараховується від 2,5 до 7 тис. мов (за даними інтернету 1999 р. — 6703 мови). Точно визначити кількість мов неможливо, оскільки відмінність між різними мовами і діалектами однієї мови умовна.

	Мови світу розрізняють за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності, ступенем їх вивчення, суспільними функціями.

	Якщо порівняти, наприклад, українську і китайську мови, то виявиться, що в них дуже відмінна будова. В українській мові змінні слова мають закінчення, якими виражаються значення роду, числа, відмінка, часу, особи тощо. Вони можуть мати різні суфікси та префікси, які також виражають граматичні та лексико-граматичні значення. У китайській мові слова складаються з одного кореня, вони не змінюються. Зіставивши українську та англійську мови, ми також побачимо відмінності в їх структурах. Функція, яку виконують в українській мові закінчення, в англійській мові передається прийменниками (книжка студента — the book of the student). У мовознавстві існують різні класифікації мов світу за їх структурою.

	Стосовно кількості мовців, що користуються певною мовою, розбіжності надзвичайно великі. За цим показником мови розташовані так (дані інтернету за 1999 рік): китайська (1223 млн. 307 тис), іспанська (332 млн.), англійська (322 млн.), бенгальська (189 млн.), гінді (182 млн.), арабська (174 млн. 950 тис), російська і португальська (170 млн.), японська (125 млн.), німецька (98 млн.), корейська (75 млн.), французька (72 млн.), в'єтнамська (67 млн. 662 тис), телугу (66 млн. 350 тис), маратхі (64 млн. 763 тис), тамільська (63 млн. 75 тис), турецька (59 млн.), урду (58 млн.), гуджараті (44 млн.), польська (44 млн.), українська (41 млн.; за кількістю мовців на 21 місці), італійська (37 млн.). Однак є понад 200 мов, якими користуються менше 1 млн. осіб. Є також мови, якими розмовляють сотні, десятки і навіть одиниці людей. Так, зокрема, нганасанською мовою (півострів Таймир, Росія) в 1979 р. говорило до 800 осіб., кетською (на узбережжі Єнісею, Росія) — 684 особи, караїмською (Крим, Івано-Франківська область, Литва) — 535 осіб, іжорською і негідальською (Росія) — 224 особи, лівською (Латвія) і керецькою (Чукотка, Росія) — 100, убихською (Туреччина) — декілька десятків осіб, а симською (басейн Єнісею, Росія) — декілька людей.

	Є мови з давньою писемністю (санскрит, хеттська, грецька, італійська, німецька, болгарська, українська тощо); молодописемні (киргизька з 1924 p., гагаузька з 1957 p., сомалі з 1973 p., карагаська з 1988 p.). Існують й такі мови, що не мають писемності (мови тубільного населення Африки, Австралії та Америки; селькупська, карельська, рутульська, енецька, нганасанська, чулимська, ульчська в Росії; сокотрійська в Ємені, солонська в Монголії; мегрельська, сванська і бацбійська в Грузії, ягнобська в Таджикистані, талиська в Азербайджані та ін.).

	Різняться мови й ступенем їх вивчення. Це стосується і живих, і мертвих мов. Поки що недостатньо вивчені мови автохтонного населення Африки, Австралії та Америки. Не розшифровані ще пам'ятки нещодавно відкритих (1964 р.) етруської та пунічної мов.

	Неоднаковим є й функціональне навантаження мов. Деякі мови виконують лише функцію розмовно-побутового спілкування (племінні мови Африки, Австралії, Америки, хіналузька мова в Азербайджані, дунганська в Киргизії, мансійська в російському Заураллі та ін.). Є мови національні, що обслуговують усі сфери діяльності нації (чеська, словацька, польська, болгарська, литовська, українська та ін.). Є мови, які обслуговують декілька націй. Наприклад, німецькою користуються німці, австрійці та швейцарці, іспанська обслуговує іспанську націю і 20 націй Центральної та Південної Америки. Деякі мови є мовами міжнаціонального спілкування (російська на території Російської Федерації). Існують і міжнародні (світові) мови, зокрема англійська, арабська, іспанська, китайська, французька і російська. Це офі-ційні робочі мови міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО та ін.), конференцій, з'їздів тощо. Їх вивчають у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах різних країн як іноземні мови.

	

	

	
1. Генеалогічна класифікація мов

	

	Зусиллями декількох поколінь учених, які вивчали мови в порівняльному аспекті, розроблена генеалогічна класифікація мов.

	Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).

	Грецьке слово genealogia означає "родовід". Спорідненими з цим словом є ген, "елементарна одиниця спадковості, за допомогою якої відбувається запис, зберігання й передавання генетичної інформації в ряді поколінь", генеза (генезис) "походження, виникнення", генетив "родовий відмінок". 

	Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає: 

	1) у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм; 

	2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку; 

	3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

	Ще в 1538 р. французький учений Г. Постеллус у книзі "Про спорідненість мов" намагався довести походження всіх мов від давньоєврейської. Відтак у 1610 р. Ю.Ц. Скалігер зробив першу класифікацію мов у праці "Думки про європейські мови". На основі дослідження слова Бог він виділив 11 груп мов: грецьку, латинську, тевтонську, слов'янську, албанську, ірландську, британську, татарську, угорську і баскську.

	У 1666 р. хорват Ю. Крижанич опублікував "Граматичні дослідження про російську мову", де навів фонетичні відповідники між слов'янськими мовами і на цій основі зробив їх класифікацію.

	Багато мовних відповідників у європейських мовах установив засновник слов'янської філології Й. Добровський: гр. ?????, лат. hiems, рос. зима; гр. ????, рос. жрать; лат. gr?num, слов. зерно; лат. musca, рос. муха; нім. Gold, слов. злато.

	Однак справжнім поштовхом для порівняльно-історичного методу стало відкриття європейцями санскриту. Італійський мандрівник Ф. Сассеті, який проживав в Індії у 80-х роках XVI ст., де й ознайомився з цією давньою мовою, у своїх листах у Європу висловив припущення про спорідненість санскриту з італійською мовою. На підтвердження цього навів такі відповідники: санскр. dva "два" — італ. due, санскр. tri "три" — італ. tre, санскр. sarpa "змія" — італ. serpe.

	У другій половині XVIII ст. англійці заснували в Калькутті інститут східних культур. В. Джонс (У. Джоунз), вивчивши санскрит, першим дійшов висновку про існування прамови: "Санскрит, яким би не був його вік, має надзвичайну структуру; він досконаліший від грецької, багатший від латинської і перевершує ці мови за витонченістю. Однак його подібність із цими мовами, яка не могла виникнути випадково, настільки сильна, що жоден мовознавець при дослідженні всіх трьох мов не може не дійти висновку, що вони виникли з одного джерела, яке вже не існує". Так порівняльне вивчення мов трансформувалося в порівняльно-історичне.

	Німецький мовознавець Фрідріх Шлегель (1767—1845) у праці "Про мову і мудрість індійців" уперше порівнював не слова, а морфеми (закінчення), що значно об'єктивізувало подібні дослідження і стало значним кроком у методиці порівняльних досліджень. Інший німецький мовознавець Франц Бопп (1791—1867), якого вважають одним із засновників порівняльно-історичного методу, порівняв дієвідмінювання в санскриті, грецькій, латинській, готській мовах і встановив регулярні відповідники як між коренями, так і закінченнями цих дієслів. Основний принцип Боппа — відповідність у граматичній структурі та в утвореному нею мовному матеріалі — зберігає свою силу і в наш чає. Бопп був автором першої "Порівняльної граматики індогерманських мов"(1833);

	Датський мовознавець Рармус-Крістіан Раск (1787— 1832) у праці "Дослідження давньопівнічної мови" (1815) зіставив граматичну структуру ісландської мови зі структурами гренландської, баскської, кельтської, норвезької, шведської, датської, німецької, грецької та латинської мов. Згодом залучив для зіставлення й слов'янські мови. Вчений дійшов висновку, що ісландська мова є спорідненою з норвезькою, шведською, датською, німецькою, грецькою і латинською мовами і не має спорідненості з гренландською, баскською та кельтською мовами.

	Німецький мовознавець Якоб Грімм (1785—1863) у "Граматиці німецької мови" (1819—1837) порівнює всі германські мови в історичному плані, починаючи від готської й закінчуючи англійською. Це, по суті, перша порівняльно-історична граматика.

	Отже, Ф. Бопп, Р.-К. Раск, Я. Грімм і О. Востоков незалежно один від одного і майже в один і той самий час відкрили порівняльно-історичний метод. індоєвропейська мова

	Далі Август Шлейхер (1821—1868) досліджує балтійські та германські мови, обґрунтовує поняття родовідного дерева (див. схему) й архетипу (праформи). Йоганн-Каспар Цейс (1806—1856) досліджує кельтські мови, Фрідріх Діц (1794-1876) — романські, Франьо Міклопгач (1813—1891) — слов'янські. Ф. де Соссюр займається реконструкцією індоєвропейської прамови.

	Так поступово склалося порівняльно-історичне мовознавство і його чи не основне досягнення — генеалогічна класифікація мов.

	За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім’ї - (максимальні об'єднання споріднених мов), сім'ї — на групи (гілки), групи — на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови. Ізольовану мову, генетичних зв'язків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім'єю.

	У наш час виділяють приблизно 200 сімей мов, із них 22 — у Євразії, 20 — в Африці, інші — в Америці, Австралії, Новій Гвінеї. Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім'ями є індоєвропейська, семіто-хамітська, кав-казька, фінно-угорська, самодійська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська, тайська, аустронезійська, аустроазіатська.

	

	2. Індоєвропейські мови

	

	Індоєвропейська сім’я мов є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє майже половина людства – 2 млрд. 171 млн. 705 тис. осіб (дані за 1985р.; всього населення Землі – 4 млрд. 660 млн. 295 тис.). Вони об’єднуються в 12 груп: індійську, іранську, слов’янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську.

	Індійська група:

	• гінді;

	• урду;

	• лахнда;

	• сіндхі;

	• раджастхані;

	• гуджараті;

	• маратхі;

	• сингальська мова;

	• непалі;

	• орія;

	• кашмірі;

	• циганська мова;

	• санскрит;

	• палі;

	• пракрити.

	Іранська група:

	• перська мова;

	• таджицька мова;

	• афганська мова;

	• балучі;

	• курдська мова;

	• осетинська мова;

	• татська мова;

	• ягнобська мова

	Також є групи: слов’янська, балтійська, германська, романська, грецька, анатолійська, тохарська.

	

	

	
Висновок

	

	Генеалогічна класифікація мов (від грец. ???????????? — родовідний) — класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості. Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонетичних, граматичних і лексичних відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (наприклад, сучасні слов’янські мови походять від колишньої спільнослов'янської, або праслов'янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних кордонів, етнічного змішування і т. ін. Споріднені мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім'ї). Наприклад, українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окремі вчені об'єднують разом з іншими родинами в ностратичну (бореальну) надродину.

	 На відміну від плюралістичної, типологічної класифікації мов, генеалогічна класифікація мов існує у вигляді єдиної схеми для кожної окр. родини й інколи схематично зображається у вигляді генеалогічного дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема.

	Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об'єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмовних контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна генеалогічна класифікація мов у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші: індоєвропейська, афразійська (стара назва — семіто-хамітська), уральська з фінно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська (ост. три родини часом об'єднують в одну алтайську, до якої деякі вчені відносять і корейську мову), картвельська, абхазько-адигейська, нахсько-дагестанська (їх інколи об'єднують в одну родину кавказьких, або іберійсько-кавказьких, мов), дравідська, чукотсько-камчатська, ескімоськоалеутська, тибето-китайська (сіно-тибетська), тайська (таї-кадайська), австразійська, австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська). На о. Нова Гвінея під назвою папуаські мови відомо від 13 до 20 мовних родин і багато ізольованих мов. Мови аборигенів Австралії й Тасманії з погляду їхньої генеалогічної класифікації вивчено недостатньо. В Африці, крім згаданої афразійської родини, поширені родини конгокордофанських (нігеро-кордофанських), нілосахарських і койсанських мов. Мови тубільців американського континенту об'єднуються в родини: надене, алгонкіно-мосанську, пенутіанську, хокальтекську, каддо-ірокезьку, сіу, мускогі-натчезьку, юто-ацтекську, майя-соке-тотонакську, отомангську, чибчанську, аравакську, карибську, кечуа-аймара, же(жес), тупі-гуарані та ін. Окремі мови не піддаються Генеалогічній класифікації мов, залишаючись ізольованими представниками своїх родин. До них належать баскська, кетська, бурушаскі, нівхська, айнська, керекська та інші, які іноді включаються до інших родин. У мовних родинах окремі групи можуть бути представлені лише однією мовою. Так, в індоєвропейській родині албанська, вірменська та грецька мови є самостійними відгалуженнями колишньої праіндоєвропейської мови.

	Прихильники визнання існування гіперсімей об'єднують індоєвропейську, уралську, тюркську, монгольську, тунгусо-маньчжирську, дравідську, картвелську та афразійську родини в ностратичну надродину, до якої деякі вчені відносять ще чукотсько-камчатські, юкагірську, нівхську, корейську та японську мови, а також ескімосько-алеутські, еламську та етруську. Ностратична гіпотеза не є загальновизнаною серед лінгвістів.

Размещено на Allbest.ru





1.......................