Дослідження еволюції економічних учень, які формувалися в різних країнах у процесі їх історичного розвитку

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...2

Розділ 1: Докласичний етап розвитку економічної науки (IV тис. до. н. е. – XVII ст. н. е.) …………………………………………………………………….......4

	1.1 Зародження економічної науки та вчення перших її представників…..4

	1.2 Економічна думка Середньовіччя. Меркантилізм……………...………7

	1.3 Зародження економічної думки в Україні……………………………..10

Розділ 2: Класичний та неокласичний етапи розвитку економічної науки (XVII – XX ст.)………………………………………………….. ………………....13

	2.1 Виникнення і розвиток класичної політичної економії………...……..13

	2.2 Економічна школа фізіократів………………………………………….16

	2.3 Неокласична економічна теорія……………………………………...…18

	2.4 Маржиналізм……………………………………………………………..20

	2.5 Розвиток економічної науки цього періоду в Україні………………...22

Розділ 3: Посткласичний етап розвитку економічної науки (сучасний розвиток)…………………………………………………………………………….26                                                                                                                  

	3.1 Кейнсіантсво……………………………………………………………..26

	3.2 Монетаризм………………………………………………………………29

	3.3 Інституціоналізм…………………………………………………………31

	3.4 Нова історія економічної думки України………………………………33



Висновки……………………………………………………………………..35                                                                                                         

Список літератури…………………………………………………………...




Вступ

Актуальність вивчення історії економічних учень полягає у необхідності усвідомлення закономірностей економічного розвитку сучасного світу. А зробити це без історичного звернення в минуле нереально, адже в господарському досвіді наших предків є чимало позитивних рис, які можна й потрібно використати в сучасному господарюванні. Освіченість у сфері історії економічної думки потрібна для того, щоб не повторювати тих негативних чи нераціональних висновків, яких вже дійшли попередні покоління економістів. Крім того, вивчення історії економічних вчень сприяє загальноосвітньому і культурному розвиткові людини, підвищенню її розумового потенціалу. Економічна думка є дуже суттєвою складовою загальної культури. А вплив культури на формування і функціонування суспільного господарства важко перебільшити. Це стосується не лише господарської і технічної культури, а й загального культурного типу людини і суспільства, культури ідеологічних, соціальних відносин.

Метою роботи є: оволодіння теоретичними знаннями з історії економіки на макро-, мікро- і глобальному рівнях, ознайомлення з вітчизняним і зарубіжним господарським досвідом минулих поколінь у різних країнах та в різні епохи, формування бачення тенденцій подальшого розвитку економічної думки.

Об’єктом дослідження є економічна наука.

Предметом моєї роботи є дослідження еволюції економічних учень, які формувалися в різних країнах у процесі їх історичного розвитку..

Завданням моєї праці є:

- пізнання головних тенденцій і напрямів розвитку економічної думки;

- з'ясування історичних причинно-наслідкових зв'язків економічних явищ;

- вивчення змісту домінуючих теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл.

Вивчення історії розвитку економічної науки – справа актуальна та дуже громіздка. Однак економічна освіченість, а отже і вивчення становлення економічної науки на кожному її етапі повинно допомогти нам у багатьох життєвих аспектах та дати засади для припущень її подальшого розвитку, а відповідно і розвитку всього суспільства.




Розділ 1

1.1 Зародження економічної науки та вчення перших її представників

Економіку справедливо вважають однією з найдавніших наук. Адже навіть первісні люди володіли основами економічних знань, мали якісь уявлення про ведення господарства та відносини, що складаються між членами громади в процесі та результаті здобування і розподілення різноманітних благ, обміну продуктами. 

Зародження економічної думки належить до доіндустріального історичного періоду, охоплюючи стародавні цивілізації Сходу, Римську імперію та, звичайно ж, Грецію, яка стала епіцентром найперших видатних економічних ідей. Для цього часу економічній думці була характерна її неподільність із політичними поглядами та релігією. Економічні погляди, що були закарбовані в письмових джерелах, в основному  стосувалися проблем функціонування і раціональної організації господарства та праці, відповідальності за власність, системи державного управління.

Вперше запропонував назву «економіка» запропонував давньогрецький мислитель Ксенофонт. Дослівно цей термін перекладається як «наука про майстерне ведення домашнього господарства» (або «домобудівництво»)[1, с.1] Він з’явився після створення трактату «Ойкономія», в якому була описана економіка древніх греків. 

Ксенофонт також прагнув визначити завдання науки економії. На його думку, економія є такою наукою, за допомогою якої можна збагачувати своє господарство. Предметом економії є сільське і домашнє господарство.

Ксенофонт висловлював свої міркування з приводу грошей і грошового обігу. Він радив накопичувати їх. Водночас учений негативно описував обіг грошей у вигляді лихварського і торгового капіталу, він рекомендував  

нагромаджувати їх як скарб на випадок неврожаїв чи війни (своєрідне страхування).

Ксенофонт мав свій погляд на цінність. Він вважав, що цінним є те, від чого можна отримати користь. Тобто аби отримати гроші, потрібно продавати товар не будь-де, а там, де ціна найвища.

У власних наукових роботах Ксенофонт охопив широкий спектр господарської дійсності того часу, він намагався відповідно її витлумачити. Ці тлумачення посідають важливе місце в історії економічних вчень, відбившись на їх розвитку в новітню добу.[2, с. 72-73,]

Визначне місце в історії економічної думки стародавньої Греції посідає філософ і вчений Платон. 

Найбільш відомою роботою Платона є «Держава», у якій основою його ідеальної країни була аграрна економіка, де заборонялось захоплювати чужі угіддя, водні джерела тощо. У державі Платона не дозволялось використовувати позики під відсотки, купувати товари в кредит. Не допускався ввіз товарів, у яких не було необхідності, вивіз тих, котрі потрібні державі. Закон регулював ціни. Платон надавав перевагу натуральному господарству.

	Платон надавав великої уваги проблемі поділу праці, розглядаючи його як природне явище. У його вченні з цього приводу обгрунтовувалося природжена нерівність людей, де поділ на вільних і рабів він тлумачив як нормальний стан. З природним поділом праці Платон пов'язував необхідність обміну. Він допускав дрібну торгівлю, що покликана була обслуговувати розподіл праці. Проте в цілому до торгівлі, особливо великої, до торгового прибутку Платон ставився вкрай негативно.

	Головною галуззю господарства Платон вважав землеробство, але схвально відносився і до ремесла. До фізичної праці він ставився з погордою, а приватну власність розглядав як джерело незгод і збурень у суспільстві. [2, с.75-76]

 Найбільший внесок у розвиток економічної думки Стародавньої Греції вніс найвидатніший мислитель давнини Арістотель - учень Платона, який розвинув та переосмислив багато ідей свого попередника. Розходження поглядів   філософів проявилося в тому, що Арістотель не поділяв платонівського економічного ідеалізму, будучи яскраво вираженим матеріалістом.

Визначною заслугою Арістотеля в розвитку економічної думки є його спроба проникнути в суть економічних явищ, розкрити їх закономірності. Тут я б дійсно віддав йому належне. У цьому вчений серйозно відрізнявся від своїх попередників, заклавши фундамент економічному аналізу. 

Мислитель зауважував, що гроші виникли при потребі здійснення обміну у великих кількостях. Унаслідок того, твердив він, досягли згоди "давати і одержувати при взаємному обміні щось таке, що, становлячи само собою цінність, було би разом вигідне в життєвому побуті, наприклад, залізо, срібло тощо.

Арістотель думав, що немає межі в прагненні до багатства і володіння грішми, із чим, в принципі, дуже важко не погодитись. Адже кожен, хто займається обігом грошей, прагне збільшити кількість грошей до нескінченності. Арістотель схвалював ведення господарства, так як воно зумовлене людською необхідністю. Обмінна діяльність не зумовлена природними причинами, а тому заслуговувала на осуд, як і лихварство, яке суперечить природі, - вважав він, проявляючи тим самим солідарність із думкою Платона. [2, с. 76-77]

Загалом творчість Арістотеля - це підсумування всього попереднього розвитку економічної думки. У ній цілком закономірно шукали аргументів багато наступних поколінь філософів, мислителів та фахових економістів нового часу.

Як бачимо, античний світ, зокрема Греція, дав нам масу економічних ідей та підгрунтя для розвитку сучасного економічного мислення. А роботи Ксенофонта, Платона, Арістотеля є важливими складовими цього процесу і знаходили протягом віків численні інтерпретації у працях наступних поколінь.






1.2 Економічна думка Середньовіччя. Меркантилізм

Економічні погляди Середньовіччя були пройняті духом «практицизму» і охоплювали широке коло проблем. Їх обговорення починалося з обґрунтування законності феодального землеволодіння, що стало головним питанням цього періоду, вічності поділу людей на так званих «благородних» і «низьких», і завершувалося посиленням уваги до проблем товарного виробництва та грошових відносин.[3, c.57]

Зародження й еволюція економічної думки Західної Європи періоду Середньовіччя були віддзеркаленням розпаду Римської імперії, створення нових політично-етнічних угрупувань, утвердження християнської релігії і нових господарських відносин. Усі ці фактори мали суттєвий вплив на економічне світобачення, що виявлялося в системі теологічних вчень, економічній політиці тощо. 

 Загалом виділяють такі основні теми економічної думки Середньовіччя та кожної з її економічних шкіл:

1) великі мануфактурні виробництва;

2) відображення боротьби між селянськими общинами та феодалами, в основі конфлікту яких полягала боротьба між общинною і приватною власністю;

3) прикривання економічної думки богословськими текстами;

4) міста з їх промисловістю і торгівлею;

5) протиріччя між натуральним і товарним господарством, селянами і міщанами;

6) оброк і панщина, їх протиріччя;

7) феодальна рента;

8) економічна політика феодального помістя, що мала особливе місце в розвитку економічної думки.

Однак середньовічна економічна думка розвивалася повільно, характеризуючись певним примітивізмом (перш за все у Європі), значним впливом релігії та церковних традицій. У період раннього і навіть класичного Середньовіччя ще не з'явилося конкретних теоретичних творів щодо економічних питань. Лише в пізньому Середньовіччі, з початком періоду Ренесансу, разом із загальним піднесенням культури, науки та освіти економічна думка вийшла на якісно новий рівень свого розвитку, що проявилося у створенні видатних економічних шкіл, зокрема меркантилізму.

Меркантилізм – це школа економічної науки періоду Середньовіччя, яка першою спробувала теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Концепція меркантилізму є самостійною. Також її можна трактувати не як теорію, a лише як сталість визначених фактів і закономірностей. [5, c. 202]

Термін «меркантилізм» – походить від латинського слова «merkari», що означає «торгувати». В англійській і французькій мовах «merkantile» – «торговий», а італійське «merkante» має визначення «торговець», «купець». 

 Меркантилісти активно користувалися відомим методом індукції, що означає зведення  часткових фактів до загального висновку. Практично для всіх розглянутих питань в роботах економістів цього часу характерне практичне значення - це або розробка економічних проектів, або ж літературні твори, котрі мали пропагандистські значення.

Для представників характерними були такі риси: 

1) пропагували активне державне втручання в економічне життя; 

2) гроші в будь-якій їх формі розглядали як найвищу, абсолютну форму багатства; 

3) безпосереднім джерелом багатства вважали прибуток від зовнішніх торговельних процесів; 

4) ставилися вороже до конкуренції (і на внутрішньому, і на зовнішньому ринку); 

5) об'єктами дослідження вони ставили є торгівлю й грошовий обіг як джерела і сфера багатства; 

6) вважали за доцільне підтримку владою імпорту недорогої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари,; 

7) бачили правильним надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній видах діяльності; 

8) вважали доцільним ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, збільшення бази оподаткування і накопичення капіталу;

9) приділяли мало уваги розвитку сільськогосподарських галузей;

10) виправдовували колоніальну експансію;

11) вважали за правильне абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі. [4, с.32]

На мою думку, такі погляди меркантилістів були своєрідними гаслами тоталітарної системи з повною державною власністю,  яка, перш за все, означає відсутність конкуренції та абсолютне втручання влади у економічні процеси. Вважаю, багато в чому саме світобачення меркантилістів надихнуло подальші покоління на створення держав із такими принципами.

В економічній історії виділяється ранній і пізній меркантилізм. XVI сторіччя - це період раннього меркантилізму. Головним у ньому була теорія грошового балансу, що спрямована на збільшення грошового багатства держави чисто законодавчим шляхом [4, c. 32].

 Для неї характерні такі постулати:

1) ілюструє правильне на той час розуміння співвідношення між вартістю грошей як певного еквівалента і вартістю товарів;

2) доводить шкоду вивезення грошей за кордон, адже через це збільшуються ціни й погіршується становище народу;

3) твердить, що державі необхідно прийняти такий закон, щоб жоден із сировинних продуктів не міг вивозитися за кордон необробленим, так як вивезення сировини спричинить зворотне її завезення в обробленому вигляді, що є дуже невигідним абсолютно для будь-якої країни;

4) доводить, держава має активно сприяти розвитку вітчизняної торгівлі.[4, с.34] 

Думаю, ці твердження були дуже правильними, адже більшість сучасних країн керуються ними у власній економічній системі.

Для пізнього ж меркантилізму була характерна система активного торговельного балансу, яка забезпечується шляхом вивезення готових виробів своєї країни за допомогою посередницької торгівлі, у зв'язку з чим дозволялося вивезення грошей за кордон. Таким чином висувався принцип: купувати дешевше в якійсь одній країні і продавати дорожче в іншій. Найпізніше покоління меркантилістів розкрило металістичну теорію грошей: вони висунули ідеї про повноцінні металеві гроші як багатство нації. Як вважали меркантилісти, стійка металева валюта являла собою одну з необхідних умов економічного розвитку суспільства. Однак багато вчених, зокрема Джон Локк, вважали, що багатство потрібно розглядати не просто як велику кількість золота і срібла, а у порівнянні з іншими країнами. Схилявся до цих поглядів і Річард Кантільйон, твердячи у своїх «Нарисах про природу торгівлі» (1755), що «будь-яка держава, в обігу якої знаходиться більше грошей, ніж у сусідніх країнах, має над ними перевагу, поки підтримує такий рівень». [6, с.38]

Як нам вдалося, побачити, епоха Середньовіччя принесла нам чергові дискусійні соціально-економічні питання. Їх активне обговорення та вирішення, зокрема найвідомішою на той час школою меркантилістів, суттєво посприяло процесу розвитку економічної науки.

1.3 Зародження економічної думки в Україні

В Україні перші письмові пам'ятки економічної думки пов'язані з добою Київської Русі. Згідно з європейськими тенденціями, на теренах нашої країни у період ІХ-ХІІІ ст.. характерними рисами економічного світогляду були: погляди минулих поколінь, проблеми побуту господарства, впливи християнських соціальних вчень. Економічна думка того часу знайшла висвітлення в економічній політиці київських князів. В укладеній Ярославом Мудрим «Руській правді» (ХІ ст.), «Слові о полку Ігоревім»(ХІІ ст.), творах церковних діячів, у численних літописах періоду XI-XIV ст., де велика увага була надана захисту феодальної власності (як, в принципі, і в багатьох інших пам’ятках того періоду), питанням державності, державної єдності і укріпленню влади великого князя, та де осуджувалася надмірна експлуатація підданих.

   «Руська правда» стала першим кодексом законів Древньоруської держави, зміст якого не тільки відображав існуючі тут економічні, політичні та суспільні відносини, а й сприяв їх створенню та зміцненню панівного становища князів. У ній міститься важливий матеріал про організацію господарства князів у формі вотчини, багато статей присвячено охороні земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових меж, дається точне уявлення про грошову систему та позики, передбачені жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього протесту. А концентроване наповнення «Руської Правди» покараннями за крадіжки і приховування чужого майна свідчить про те, як багато уваги приділялося охороні власності. Очевидно, власницькі відносини в Київській Русі були високо розвинені, а правові норми їх всіляко оберігали. 

Серед пам'яток давньоруської літератури, з яких є можливість дізнатися про економічну складову суспільного життя, можна назвати також "Повчання дітям" Володимира Мономаха (початок XII ст.). Цей твір містить багато важливих господарських спостережень та узагальнень, показує відносини між  землевласниками та залежними селянами, дає поради щодо подолання соціальних суперечностей, яскраво свідчить про розуміння вже в ті часи важливого значення землеробства, скотарства, промислів, торгівлі для зміцнення могутності держави.

Загальну характеристику економічних поглядів керівників Київської держави найповніше відображають літописи, де нерідко навіть у легендарній формі ведеться про основні факти і події економічно-господарської діяльності верхівки влади. Розповідаючи про Київську державу на перших етапах її розвитку, автор «Повісті минулих літ» не забував про битви, походи, угоди князів, які нерідко відносились до торговельно-економічних справ.

Таким чином разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося право та перша економічна думка Київської Русі, яка заклала фундамент для подальшого вивчення економічної науки у нашій державі.

Отже, як ми бачимо, ще задовго до початку нашої ери, а на території нашої нації на рубежі І та ІІ тисячоліть, було висунуто масу цікавих економічних думок. Підбиваючи підсумки, можна сказати, що загальною рисою економічної думки Стародавнього Світу є намагання зберегти пріоритети натурального господарства, засудити з позиції звичаїв, моралі і етики крупні торгівельно-лихварські операції. Період Середньовіччя теж був перейнятий обговореннями цих дилем, до яких додались ще й проблемні питання з приводу феодальної власності. Україна в цей час намагалася слідувати тенденціям Європи, однак тут економічна думка тісно перепліталася із питанням державної єдності.  Можемо зробити висновок щодо давності економічної науки та зрозуміти те, наскільки це складне вчення. Ми бачимо, яка існувала кількість різноманітних поглядів у цій сфері та оцінити їх актуальність у рамках нашого часу. Можемо зробити певні висновки щодо них та, можливо, скористатися ними для подальшого розвитку економічного вчення та системи управління народним господарством.




Розділ 2. Класичний та неокласичний етапи розвитку економічної науки.

2.1 Виникнення і розвиток класичної політичної економії

Класична політична економія стала наступним етапом у розвитку економічної думки після вчення меркантилізму; вона бере свій початок на рубежі XVII – XVIII ст. Теоретико-методологічні основи, що були закладені в цей період, створили підґрунтя світової економічної науки. Дана школа, яка стала засновником нової традиції економічної думки, отримала назву «класичної».

 Передумови виникнення політичної економії як науки створилися у найрозвинутіших європейських країнах, перш за все в Англії. 

Прискорений розвиток ринкової економіки, поява потужних джерел збагачення та примноження багатства спричинили потребу в новій економічній ідеології, котра могла б узагальнити і пояснити ці нові економічні процеси і явища.

Першими, хто заклав фундамент і виклав ідеї класичної політичної економії, були англієць Вільям Петті та француз П’єр Буагільбер.

Проте ключовою фігурою класичної школи є Адам Сміт (1723-1790), адже він узагальнив, систематизував і серйозно розвинув багато економічних поглядів, які існували до нього, керуючись виробленою ним методологією. 

У рамках його методології виділяється ідея об’єктивності економічних законів; що відображається в понятті «невидимої руки». Згідно з її положеннями А. Сміт вдається до потужного мотиву особистої вигоди, пояснюючи, що загальному добробуту сприятиме усунення всіх обмежень на імпорт та експорт. Людей, які прагнуть лише збагатитися самим, «невидима рука» веде до сприяння досягненню суспільних цілей. Вихідне твердження полягає у тому, що інтереси суспільства є простою сумою інтересів його членів:  кожна людина, полишена сама на себе, намагатиметься максимізувати своє багатство, а тому всі люди, якщо їм нічого не заважатиме, зможуть максимізувати сукупне багатство. [9, C.71]

Проте коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунок інших, він набирає загрозливого для суспільства характеру. Тобто ринковий механізм створює гармонію лише тоді, коли його обмежено відповідними правовими та інституціональними рамками.

Основною категорією, через призму якої Сміт розглядає всю економіку, став поділ праці, який здійснює двояку функцію: дає можливість збільшити продуктивність праці, а отже і багатство; створює необхідність в обміні й одночасно є його наслідком через вроджену схильність людей до обміну. А щоб обмін здійснювався безперешкодно і регулярно, потрібен допоміжний елемент — гроші. Із цього випливає їх основна і практично єдина функція — засіб обігу.

Багатство, за Смітом, створюється виробництвом, а його джерелом служить праця — продуктивна (створює новий матеріальний продукт) і непродуктивна (обслуговує споживання створеного продукту). Існує, до того ж, два основних фактори збільшення багатства нації: фактор ощадливості та фактор продуктивності праці.

Досліджуючи поняття товару, Сміт виділив дві найважливіших його властивості: корисність і мінову вартість як об’єктивну основу обмінюваності. Єдиним джерелом і остаточним мірилом вартості є середні суспільно необхідні і достатні витрати праці. Величина мінових вартостей приймалася як «природна» норма (ціна) на противагу ринковій ціні, яка коливається навколо цієї норми, зазнаючи впливу ринкової кон’юнктури. 

Заробітну плату Сміт детермінував як природну винагороду за виконану роботу. Але частку робітника у виробленому продукті він визначає, виходячи з фізіологічних (мінімум засобів існування) і моральних (забезпечення розвитку працівника та його родини) її меж. 

Прибуток, за Смітом, — це різниця між створеною вартістю та заробітною платою і в той же час винагорода для капіталіста за його власні  

трудові старання, що стосуються керування підприємства. Низький рівень норми прибутку і відсотка Сміт характеризував як показник високого рівня економічного розвитку нації. Ренту, дохід земельного власника вчений визначав як відрахування із продукту праці робітника, з іншого ж боку  пояснював її продажем сільськогосподарських продуктів за монопольною ціною.

Згідно з ученням Сміта, капітал — це запас продуктів різного роду, достатній для утримування людини та постачання їй необхідних для роботи матеріалів і знарядь протягом усього періоду виробництва і продажу продукту її праці. Залежно від способу вживання, капітал ділиться на основний (машини, знаряддя праці, будинок, земля, корисні здібності членів суспільства) і оборотний (гроші, запас сировини і матеріалів, запас готової продукції). Нагромадження капіталу — найважливіша функція підприємців, що розвивають виробництво і збагачують у такий спосіб нації. Підвищення або зменшення прибутку на капітал залежить від тих же причин, які викликають підвищення і зменшення заробітної плати за працю, - від зростання або зменшення багатства суспільства. [10, с.44]

Як бачимо, Адам Сміт висунув цілу низку важливих економічних ідей, якими активно послуговуються й у наш час. Праці вченого характеризуються дивовижною простотою і чіткістю викладу, їх вплив відіграв суттєву роль у розвитку майбутніх економічних шкіл.

Класична політична економія загалом вперше поставила проблему економічних законів, аналізувала їх об'єктивний характер, механізм дії, необхідність використання цих законів у господарській практиці. Школа політичної економії цього періоду справила великий вплив на подальший розвиток економічної науки та формування економічної політики.






2.2 Класична школа фізіократів

Школа фізіократів, як важлива складова класичної політичної економії, з‘явилась та еволюціонувала у передових західноєвропейських країнах. Термін «фізіократизм» має грецьке походження та скомпоноване з двох слів «фізіо» – природа і «кратоз» – влада. Першим, хто його вжив, був французький економіст та політичний діяч Дюпон де Немур у своїй книзі “Фізіократія, або природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом” (1768 р.).

Фізіократія - це наука про природний порядок - концептуальна основа школи фізіократів, саме вона виступає основою соціальних відносин, як стверджують самі її представники . Слід розрізняти природний і штучний стан - стверджують вони. У цьому вчені даної течії є наслідувачами більш ранніх мислителів - того ж, наприклад, Арістотеля з його раціоналізмом. [7, с.121]

   	Зародження теорії фізіократизму тісно пов’язано з критикою меркантилізму. У той період в сільському господарстві провідних країн Європи загострилися соціальні і політичні протиріччя та економічні суперечності, які вимагали негайного свого розв’язання. Особливо непростою ситуація була у Франції. А представники фізіократизму повинні були запропонувати вихід із такої складної ситуації.

   	Найбільшу лепту у розробку вирішення економічних проблем внесли такі фізіократи, як: Франсуа Кене (1694 – 1774), Віктор Рікетті Мірабо (1715 – 1789), Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781), та інші. 

  	У цілому можемо виділити такі найважливіші дослідження та висновки фізіократів:

1) вивчали (на відміну від меркантилістів) переважно проблеми сфери виробництва, зокрема сільського господарства;

2) джерелом багатства нації вважали сільське господарство;

3) були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez-faire”. Цей принцип означає: „ Дайте людям самим робити власні справи, дайте справам іти своїм ходом ”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Її завданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей. 

4) вважали, що праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність – священною.

5) були прихильниками перенесення дослідження про походження додаткової вартості і інших економічних процесів із сфери обігу у сферу виробництва, заклали підвалини для аналізу капіталістичного виробництва;

6) розробили теорію „ природного порядку ”, пов’язану з визнанням об’єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки;

7) висунули концепцію „ чистого продукту ”, під яким розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва. [4, с.44]

Такими своїми поглядами фізіократи заклали фундамент вивчення економічної науки у ліберальному (щодо свободи торгівлі та праці) руслі.

Відповідно до концепції «чистого продукту» представники даної течії також ділили все суспільство на продуктивний клас (землероби), непродуктивні класи (всі інші - ремісники, торговці, чиновники) і клас власників. Доходи, одержувані власниками землі, - це винагорода за їх минулі витрати (освоєння і поліпшення земельних угідь). [8, с.59]

Фізіократи досліджували економіку глибше, ніж всі їх попередники. На мою думку, вони висунули важливі принципи економічного демократизму, необхідність та ефективність якого нам продемонструвала історія. Цим вище описані вчені суттєво відрізнялися від тих же каноністів. Найбільш суттєвими, як на мене, були їх погляди про свободу праці, що є невід’ємною характеристикою сучасних цивілізованих економічних систем.

   Погляди фізіократів відіграли велику роль у подальшому розвитку економічної думки. З точки зору Адама Сміта, вчення фізіократів, попри деякі недоліки, були найбільш наближеними до істини у порівнянні з будь-якою іншою теорією політичної економії з опублікованих до цього часу.






2.3 Неокласична економічна школа

Неокласична економічна теорія є одним із сучасних напрямів економічної думки,яка сформувалась у 90-х роках ХІХ ст. Вона почала розвиватися на другому етапі маржиналістської революції та була пов’язана із творчістю представників американської та кембриджської шкіл, які відмовилися від розглядання економічних проблем глобального масштабу в ринковій економіці, спрямувавши свою увагу на виявлення закономірностей оптимального господарювання. 

Представники неокласичного напряму відмовилися від суб'єктивно-психологічного підходу, поєднали маржиналізм (використання граничних величин) із функціональним економічним аналізом (залежність між бажаним для економічного суб'єкта результатом і способами його досягнення ), проголосили себе наступниками класичної політичної економії, а предметом свого дослідження - економіку загалом. [11, с.397-398]

Предметом дослідження неокласиків була економіка загалом як рівноважна закрита система.

Головним завданням представників цієї течії було формування такої економічної моделі, у якій механізм господарювання міг би забезпечити оптимальне використання обмежених ресурсів.

Неокласична теорія сконцентрувала свою увагу на проблемах раціонального господарювання. Основним положенням дослідників цього напряму є потреби індивіда, які він може задовольняти споживаючи матеріальні та нематеріальні блага. Однак економічні блага зустрічаються в досить обмеженій кількості, а отже виникає необхідність у їх виробництві. А це вже тягне за собою певні жертви і використання численних факторів виробництва які також характеризуються обмеженістю. Звідси випливає проблема раціонального використання обмежених ресурсів у виробництві благ для задоволення потреб людини. Саме цю дилему і вважають предметом  

економічної науки неокласики, наголошуючи на її універсальному характері й незалежності від ідеології.

Дуже важливе місце у дослідженнях неокласиків займає рівноважний підхід. Розглядаючи економічну дійсність, вони намагалися виявити та вивчити такі її становища, що характеризуються відносною стабільністю, тобто рівновагою. У межах рівноважного підходу окремо виділяють методи статики і динаміки. У основі першого лежить співставлення різних рівноважних станів кожного конкретного явища. Метод динаміки - у дослідженні короткотермінових станів під час переходу від одного рівноважного стану до іншого.

Щоб дати аналіз та оцінку економічним явищ і процесам з точки зору окремих суб’єктів господарської діяльності були задіяні кількісні методи дослідження, що дало можливість широко використати математичний апарат. У зв’язку з тим, що представники неокласичної течії багато уваги стали приділяти мікроекономічному аналізу, із предмету економічної науки аж до періоду 30-х років ХХ ст. випали дослідження на макроекономічного рівня, проблеми росту і еволюції економіки. Об’єктом дослідження економічної науки стала так звана „чиста економіка ”. Її суть полягає в тому, що вона вимагає абстрагуватися від історичних і національних форм, від типів і форм власності.

Основами методів досліджень неокласичної економічної теорії були:

1) ідеї економічного лібералізму і „ чистої теорії ”;

2) сфера обміну. Це означає, виробництву відводиться другорядна роль, а вирішальною сферою аналізу суспільного відтворення стає обмін та розподіл. 

3) маржинальні принципи системного аналізу рівноваги на мікроекономічному рівні за умов вільної конкуренції. [4, с.111]

Отже, як бачимо,  головним законом неокласичної економічної теорії є те, що економічну поведінку людини найбільшою мірою визначає пошук можливих альтернативних варіантів використання обмежених ресурсів (засобів) для досягнення власних цілей. Тобто, згідно цього підходу суть економіки зводиться до науки про вибір.






2.4 Маржиналізм

Особливістю розвитку економічної думки у останній третині ХІХ ст. стало виникнення маржиналізму як основи неокласичної економічної теорії. Один із напрямів західної економічної науки та її методологічний принцип, який виник в середині XIX ст., був започаткований економістами А. Курно і Г. Госсеном та ін.

Економічні закони Госсена для маржиналістської теорії були особливо важливими.

Перший закон Госсена – закон насичення потреб, голосить: в одному неперервному акті споживання корисність наступної одиниці блага зменшується порівняно з її корисністю при першому споживанні.

Другий закон – закон вирівнювання граничних корисностей: щоб отримати максиму корисності від споживання заданого набору благ за обмежений період часу, потрібно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність  всіх благ, що споживаються, буде дорівнювати одній і тій же величині. [12, с. 341]

Як на мене, ці закони є абсолютно логічними і відповідають тенденціям сучасних економічних вчень.

Для маржиналізму характерною була нова економічна методологія, основними ознаками якої є:

1) психологізація економічного аналізу — участь індивіда в еконо-мічних

процесах зумовлюється психологічними, суб'єктивними чинниками й оцінками;

2) суб'єктивно-ідеалістичний підхід — погляд на систему вільного підприємництва з боку ізольованого господарюючого суб'єкта;

3) принцип раціональної поведінки людини на основі власних, суб'єктивних уявлень;

4) позаісторичний підхід — предмет дослідження однаковий і віч¬ний для будь-яких суспільств (раціональний розподіл обмежених ресурсів); 

5) примат обміну та споживання над виробництвом — корисність блага може оцінити лише споживач;

6) принцип рідкісності — обмеженість пропозиції того чи іншого блага, унаслідок чого ціна потрапляє в повну залежність від по¬питу, пов'язаного з суб'єктивними оцінками;

7) оперування граничними величинами — граничною корисністю, граничною продуктивністю;

8) ідеологічна нейтральність економічного аналізу — спроба побу-дувати теорію "чистої економіки" без урахування політичних чинників. [13, с.62]

Одним із перших і найважливіших кроків маржиналістів була доцільна критика методологічних засад історичної школи за спроби звести політичну економію до економічної історії. Маржиналізм також боровся з політичною економією марксистів, а саме з притаманним їм класовим підходом до оцінки економічних явищ і процесів, трудової теорії вартості та ін. Це, думаю, було необхідним, адже.......................